Радянський вікалін і зарубіжний «Rotter», мають велике поширення, також відносяться до антацидам і в ряді випадків можуть бути ефективними. Препарат призначається у вигляді 2-місячних курсів по 1-2 таблетки через 30 хвилин після їжі 3 рази в день.
Антациди показані хворим виразковою хворобою з високим або збереженою секреторною активністю залозистого апарату. Навряд чи праві Р. В. Бурчинский і В. О. Кушнір (1968), рекомендують приймати антациди 3-4 рази в день. Очевидно, прийом цих засобів повинен бути регулярним і багаторазовим протягом дня, але, враховуючи буферне дію їжі, їх необхідно призначати не раніше ніж через 1-1,5 години після їжі і припиняти їх прийом за 45-60 хвилин до їжі. Беручи до уваги тіньові сторони їх дії, доцільно вдаватися до сполученням антацидів, а також використовувати їх разом з холінолітиками, чітко підсилюють антацидний ефект (Б. Е. Вотчал та ін, 1966; Ю. І. Фішзон-Рисс і В. А. Тіма-ків, 1966).
Лікарі до цього часу рідко використовують антациди у лікуванні виразкової хвороби, що обумовлено малим асортиментом цих коштів, що надходять в аптечну мережу. Антациди повинні призначатися у період загострення захворювання; їх прийом в менших дозах повинен мати місце і в період ремісії, особливо при появі передвісників нового загострення. Найбільш доцільно користуватися антацидами у хворих виразкою пілоро-дуоденальної зони. Менше значення вони мають при виразці тіла шлунка.
Doll (1964) спостерігав позитивний ефект від виду промивань шлунка молоком (1 л кожні 8 годин) з додаванням соди (20 г на 1 л) у хворих на виразку шлунка.
Серед найбільш потужних антагоністів пепсину провідне місце займають луги. Вони дозволяють підвищити рН вище 7 і тим самим зруйнувати протеолітичний фермент. Turner та ін. (1967) припускають, що тривалий болезаспокійливий ефект антацидів більшою мірою викликаний інактивацією пепсину, ніж нейтралізацією соляної кислоти. Однак існують і інші види антагоністів пепсину, що володіють безпосереднім инактивирующим фермент дією. В експериментальних, а потім і клінічних умовах було встановлено, що сульфатирований амілопектин (полісахарид), названий SN-263 або «депепсен», може бути використаний в якості антипепсина (Bianshia і Cook, 1964; Cook і Drill, 1967). Sun (1966) показав, що одночасне призначення препарату SN-263 з антихолінергічними засобами володіло профілактичною дією, запобігає рецидивам захворювання. Досліди з подвійним сліпим контролем показали, що у хворих, які отримували «депепсен», загоєння виразок шлунка наступав швидше, ніж у хворих контрольної групи.
Martin та ін. (1968), обговорюючи механізм дії сульфатованих полісахаридів, припускають 2 можливості: 1) денатурація або конкуруюче дію по відношенню до пепсину і 2) утворення комплексу між полісахаридом і субстратом, тобто слизовою оболонкою, захисні можливості якої різко зростають. Автори є прихильниками другого механізму дії «депепсена».
La Barre і Castoan (1964) вперше повідомили про те, що внутрішньоочеревинне введення секретину попереджає утворення стресових виразок у щурів. Через 2 роки Grossman спостерігав різке підвищення рН (від 1,2 до 7,4) в цибулині дванадцятипалої кишки під впливом внутрішньовенного введення секретину хворим із синдромом Золлінгера-Еллісона. Автор вважав, що такий ефект обумовлений секреції бікарбонатів підшлунковою залозою. Мабуть, використання секретину в цілях придушення шлункової секреції є перспективним. Ця точка зору підтримується Glass (1966). Короткочасність дії (до 15 хвилин), ефект тільки при внутрішньовенному введенні ускладнюють практичне використання синтетичних аналогів секретину, Гіллеспі і співр. (1967) вперше використали антагоніст шлункової секреції 2-феніл-2 (2-пиридил) тиоацетамид (SC-15396), який в експерименті при внутрішньовенному введенні в дозі 1 мг на 1 кг ваги гальмував секреторний відповідь иннервированного і денервированного шлуночків у собак на стимуляцію чистим гастрином II або синтетичним пентагастрином. Склалося враження, що цей препарат може бути специфічним інгібітором виділення або дії гастрину, так як в зазначеній дозі він не чинив дії на шлункову секрецію, викликану гістаміном або холинэстером.
