Клініко-часові характеристики окремих варіантів перебігу ревматизму допомагають виявити істотні відмінності у стані реактивності відповідних груп хворих, у визначенні якої важлива роль належить як придбаними, так, мабуть, і конституційним якостям захисних і компенсаторних систем організму. Так, за даними клініки Інституту ревматизму АМН СРСР, жінки хворіють на ревматизм частіше, ніж чоловіки, гострі варіанти властиві переважно молодого віку і переважають у осіб чоловічої статі. Порівняння даних про первинний і поворотного ревматизмі дозволило встановити, що схильність до рецидивування, затяжного перебігу хвороби в більшій мірі властива жінкам. Цим визначається їх значне переважання в групі хворих з поворотним ревматизм (співвідношення 1 : 5 при поворотному і 1 : 1,3 при первинному).
Безсумнівно, що мова йде також і про певні відмінності патогенетичних. В Інституті ревматизму АМН СРСР в результаті клініко-морфологічних досліджень (В. В. Воробйов та ін, 1965; Р. В. Орловська, В. В. Воробйов, 1967; Н. Н. Грицман, 1971, 1973) встановили, що при властивій гострого і безперервно-рецидивуючого перебігу ревматизму максимальної клінічної активності виявляється ряд характерних морфологічних рис. До них насамперед слід віднести тенденцію до множинного залученню в процес оболонок і клапанів серця з розвитком гострого ексудативного міокардиту, перикардиту, вальвулита. Характерні виражені і поширені прояви неспецифічного ексудативно-інфільтративного компонента запалення і дезорганізації сполучної тканини, що супроводжуються різким набуханням строми міокарда, набуханням, пиронинофилией, проліферацією ендотелію ендокарда і судин, розвитком васкулітів. При цьому визначаються ознаки високої функціональної активності клітин як ашофф-талалаївської гранульоми, так і не належать до неї клітинних елементів сполучної тканини. Ураження міокарда проявляється нерідко лише помірною дистрофією. На противагу цьому тенденція до множинного одночасного залучення в процес оболонок і клапанів серця зникає при характеризується помірною або мінімальної клінічною активністю затяжному перебігу ревматичного процесу. Неспецифічний ексудативний компонент запалення, явища мукоидного і фибриноидного набухання виражені слабко, виявляється лише невелика кількість переважно инволютивных форм ашофф-талалаївський гранульом. У цій клінічній групі поряд зі слабкою вираженістю запальних реакцій важливе клінічне значення набувають глибокі розлади кровообігу, дистрофічні зміни м'язових волокон аж до виникнення вогнищ некробіозу і миолиза. На думку Н. Н. Грицман (1973), розвиваючись гостро, такий метаболічний некроз може грати істотну роль в механізмі летального результату захворювання.
Клінічні прояви ревматизму свідчать про те, що зазначені два типи ревматичного запалення в м'язі серця при різних варіантах перебігу і різної активності захворювання характеризують собою і інші його локалізації. Так, властивий гострого, подострому і безперервно-рецидивуючого перебігу ревматичного процесу виражений і поширений ексудативний компонент запалення чітко переважає не тільки при панкардіт, але і при поліартриті, різної локалізації серозитах, гострих ревматичних ураженнях паренхіматозних органів, шкіри, нервової і судинної систем. Функціональні порушення при цьому значні, але з-за відсутності вираженої дистрофії вони быстропреходящи. Навпаки, при затяжному і латентному варіантах при різній локалізації процесу характерні неповноцінність, млявий перебіг запальних реакцій, що супроводжуються більш вираженим і стійким дистрофічних компонентом у тканинах уражених органів.
