Спеціальність лікаря, особливо акушера-гінеколога, як жодна інша професія потребує дуже глибокого контакту з хворою і самого гуманного відношення. Він встановлюється вже при першому зверненні до лікаря. Хворий довіряє лікареві не тільки своє здоров'я і життя, але і свої інтимні думки, взаємовідносини в сім'ї, на роботі, зі своїми близькими, рідними. Ось чому обов'язковим є повне взаєморозуміння; у хворої до лікаря має бути велика довіра не лише як до свого «исцелителю», але і як до людини.
Така виключно велика віра жінки до свого лікаря покладає на нього велику відповідальність не тільки як фахівця-медика, але і тонкого психолога.
Дуже відповідальною є перша зустріч хворий з лікарем. Від вмілого його підходу багато в чому залежить, як налагодиться зв'язок між ними, зможе лікар отримати від своєї пацієнтки всі необхідні відомості, що мають пряме або непряме відношення до виникнення даного захворювання. А звідси лікар, як відомо, черпає вельми корисну інформацію для постановки діагнозу хвороби і розробки цілеспрямованого лікування.
Глибокий і ретельний розпитування про історію розвитку захворювання відіграє в ряді випадків вирішальну роль в діагностиці. Про важливість його писали ще корифеї вітчизняної медицини Р. А. Захар'їн (1909), С. П. Боткін та ін. Говорячи про значення фактів для постановки діагнозу, С. П. Боткін писав: «...вказівку хворого на те чи інше патологічне явище служить дороговказом для подальших розпитів з боку лікаря». Незважаючи на те, що з часів Р. А. Захар'їна і С. П. Боткіна пройшло чимало часу, з'явилися величезні можливості інструментальних, лабораторних та інших методів обстеження хворих, все ж метод розпитування залишається одним з важливих. І, мабуть, можна погодитися з С. А. Гиляревским, який у 1955 р., даючи обґрунтування теоретичних основ постановки діагнозу, писав: «Ми повинні ставитися до розпитування як до методу об'єктивного дослідження, не менш важливого, ніж інші методи дослідження».
Для отримання необхідних відомостей від хворої багато залежить від лікаря. Всім відомо, будь яскраве враження справляє зовнішній вигляд його і обстановка, в якій проводиться прийом хворого.
В кабінет для прийому хворих не повинно бути зайвих меблів, температура повітря повинна бути оптимальною. При опитуванні та огляді хворий він повинен бути вільний від сторонніх людей, за винятком медичного персоналу.
Форма розпитування хворої повинна бути гранично простий. Необхідно шукати найбільш доступні, зрозумілі форми розмови в залежності від її культурного рівня, освіти і т. д. Увагу лікаря повинна займати тільки хвора. Категорично засуджуються сторонні розмови медичного персоналу в присутності хворої, які не мають прямого відношення. Це викликає негативне ставлення з боку хворих і розцінюється ними як неувагу і нерозуміння їх захворювання.
Абсолютно недоречні також розмови медичного персоналу ділового характеру в присутності хворих, наприклад, про несправності апаратури, відсутність медикаментів та ін. Навіть у тих випадках, коли апарат, потрібний для обстеження даної хворої, вийшов з ладу або дефект, не слід у ці подробиці присвячувати пацієнток.
У процесі збирання анамнезу потрібно завжди брати до уваги вік хворого, ступінь інтелектуального розвитку, професію й інші обставини, тобто форма розмови лікаря з пацієнткою не повинна бути стандартною.
Вік хворих має велике значення для постановки діагнозу. У дівчаток опитування потрібно фіксувати в основному на перенесених запальних захворюваннях в дитячому і пубертатному періодах. У молодих жінок у виникненні гінекологічних захворювань мають значення початок статевого життя, перенесені аборти, пологи; у літніх - увага лікаря має бути спрямована на наявність кровотеч, так як відомо, що поява їх в старечому віці є грізним симптомом, що свідчить про злоякісному процесі в матці, у той час як наявність цієї ознаки в молодому віці часто обумовлене іншими причинами.
