У зв'язку із зазначеними негативними сторонами дієти Giordano, Giovanetti, Monasteno, Maggiore запропонували для лікування хронічної ниркової недостатності висококалорійну дієту з використанням білків високої біологічної цінності, що походять із звичайних харчових продуктів, розраховану на тривале застосування. При складанні добового раціону передбачалося забезпечення мінімальних потреб організму в білку, достатнє надходження вуглеводів і жирів, приємний вигляд їжі. У дієту були введені національні страви (спагеті), овочі, фрукти, рослинне і тваринне масло, крохмаль, цукор, варення, мед. В якості основного джерела незамінних амінокислот використовувався яєчний білок, що володіє високою біологічною цінністю (Allison, 1957, I960). М'ясні і рибні продукти, що містять велику кількість білка і кислотних залишків, повністю виключалися з ужитку. Проблема хліба була вирішена виготовленням спеціальних галет з крохмалю; макарони приготовлялись також з крохмалю. Дозволялося також споживання невеликої кількості пива або виноградного вина (не більше 10° фортеці). Вміст білків, вуглеводів, жирів і калорій в добовому раціоні хворого представлено в табл. 112.
Залежно від ступеня порушення азотвиділяючої функції нирок, змін електролітного балансу, рівня артеріального тиску та вираженості набряків, вміст білка в дієті становило 18-22,5 г, жирів-110, вуглеводів - 330 г, солі -2,5 г (35-90 мекв натрію). Вживання рідини не лімітувався (виняток становили хворі з серцевою недостатністю і набряком).
Описана дієта була застосована Giovannetti та ін. (1965) у 34 хворих, у яких при 3-місячному лікування дієтою, яка містить 0,5 г білка на 1 кг ваги хворого, клінічного поліпшення не спостерігалося. Концентрація сечовини в плазмі крові на початку спостереження була у окремих хворих різна (від 90 мг‰ до 400 мг%), а кліренс її в залежності від ступеня ураження нирок становив від 1 до 10 мл/хв. Переведення цих хворих на низкобелковую дієту супроводжувався швидким зникненням шлунково-кишкових симптомів уремії і останньою властивих ознак ураження нервової системи. Швидкість і ступінь отриманого ефекту залежали від тяжкості ниркової недостатності. Найбільш виражене поліпшення було у хворих з кліренсом сечовини не менше 3 мл/хв. Однак і в термінальній стадії ниркової недостатності також спостерігалось зменшення клінічних проявів уремії. Концентрація сечовини в плазмі крові зменшилася у всіх хворих і досягла мінімального рівня на 12-65-й дні з моменту призначення дієти. На думку автора, зниження вмісту сечовини в плазмі крові відбувалося, головним чином, за рахунок зменшення її продукції. У той же час кількість креатиніну в сироватці крові під впливом зазначеного дієтичного лікування істотно не змінилося. Що ж стосується кліренсу сечовини і креатиніну, то помітних їх змін автори не спостерігали.
Вельми істотно, що навіть при 2-річному застосуванні дієти з вмістом 0,25-0,31 г білка на 1 кг ваги тіла хворого не відзначалося ні білкового виснаження, ні змін концентрації білків плазми.
Протягом двох років спостереження померло 12 хворих, однак лише 3 з них загинули від наростаючої ниркової недостатності; у 6 хворих безпосередньою причиною смерті стала тяжка серцева недостатність, у одного - крововилив у мозок і у 2 хворих інтеркурентні захворювання (гнійний плеврит, сильна маткова кровотеча).
У наступні роки в публікаціях Giovannetti (1966) наводить дані про використання описаної дієти сумарно у 120 хворих і приходить до висновку, що задовільні результати при застосуванні низкобелковой дієти для лікування хронічної ниркової недостатності з азотемією, можна отримати у хворих з кліренсом сечовини не менше 3 мл/хв при відсутності таких ускладнень, як серцева недостатність, перикардит, інсульт і при достатній калорійності добового раціону.
