Повітря міських населених місць у зв'язку з індустріалізацією народного господарства, розвитком різних видів транспорту і житлово-комунального будівництва значно забруднюється відходами і викидами промислових підприємств, автомобільного та залізничного транспорту у вигляді шкідливих парів, газів, диму і пилу. Справедливо вважають, що атмосферне повітря являє собою каналізаційний колектор для різних шкідливих домішок, що виникають внаслідок життєдіяльності людей та їх участі в народному господарстві. Наскільки істотна в цьому відношенні роль зазначених вище факторів, підтверджується тим, що при дослідженні повітря великих промислових центрів і сільських населених місць були отримані переконливі докази більш інтенсивного забруднення повітряного середовища міст, ніж атмосферного повітря сіл.
Найпоширенішими шкідливими газами, що зустрічаються в атмосферному повітрі великих промислових центрів, є сірчистий газ і окис вуглецю. Виділення сірчистого газу відбувається переважно за рахунок спалювання твердого палива (кам'яного вугілля), кількість сірки в якому в залежності від його якості досягає 5%. Сірка при згоранні утворює сірчаний ангідрид; вступник разом з димом в навколишню атмосферу. Особливо сильно забруднюють повітря цим газом котельні електростанцій і теплоелектроцентралей, а також котельні житлових, громадських будівель і промислових підприємств (металургійних, хімічних та інших).
При гігієнічній оцінці забруднення зовнішньої атмосфери сірчистим ангідридом повинні враховуватися його властивості: висока розчинність у воді і велику питому вагу. Завдяки цим двом властивостям сірчистий газ порівняно швидко потрапляє в нижню зону приземної повітряної оболонки.
В значній мірі опускання цього газу в нижню зону (зону проживання) і утворення вельми токсичного сірчанокислотного туману сприяють низхідні струми повітря. Саме такий туман, що утворився в результаті несприятливих метеорологічних умов та викликав чимало жертв, спостерігалося, наприклад, у 1952 р. в Лондоні.
Сірчистий ангідрид належить до хімічних сполук, які мають різко виражену подразнюючу дію на слизові оболонки верхніх дихальних шляхів і очей, що пояснюється швидким поглинанням газу вологими поверхнями. При високих концентраціях він викликає гострі запальні процеси носоглотки, трахеї і бронхів. Постраждалі скаржаться на болісний сухий кашель, хрипоту, задуха і т. п. Основними симптомами впливу є: рясне сльозотеча, різь при спробах стулити повіки, кон'юнктивіти. Для хронічного отруєння найбільш характерними є: емфізема легень, шлунково-кишкові розлади та порушення обміну речовин. Слід зазначити, що важкі отруєння можуть мати місце тільки у виробничих умовах, оскільки в атмосферному повітрі вміст сірчистого газу зазвичай незначно.
Наявність сірчистого газу в повітряному середовищі населених місць неприпустимо не тільки з точки зору його негативного впливу на здоров'я населення. Доведена особлива небезпека сірчистого газу для багатьох об'єктів живої природи. Зокрема, він шкідливо діє на рослинність, порушуючи процеси фотосинтезу у хвойних і листяних порід дерев і викликаючи загибель дикорослих рослин і трав.
У зв'язку з широким розвитком автотранспорту проблема чистоти атмосферного повітря придбала особливу гостроту. Справа в тому, що автотранспорт є джерелом забруднення атмосферного повітря досить небезпечним компонентом вихлопних газів - окису вуглецю. Вона виявляється на вулицях населених пунктів при інтенсивному русі автомобільного транспорту поблизу промислових підприємств, металургійних і хімічних заводів, залізничних майстерень, великих автопарків та ін). У вихлопних газах автомобілів концентрація окису вуглецю коливається від 1 до 13,5% (мають значення система двигуна, режим та умови його роботи, вид палива), у димі паровозних топок - від 2 до 3,6%, в тютюновому димі - 0,5-1%, в димі побутових топок - до 1,5%. Найбільш значне забруднення атмосферного повітря відбувається при пожежах і вибухах. Санітарно-гігієнічні дослідження показали, що на головних магістральних вулицях міст, особливо в місцях найбільшого скупчення автомобільного транспорту, середні концентрації окису вуглецю не перевищують 30 мг/м3, а максимальні - близько 90 мг/м3.
