Таким чином, методом вибору для лікування гострого і підгострого ревматизму є ізольована або поєднується з нестероїдними препаратами глюкокортикоидная терапія. Саме при цих варіантах перебігу хвороби з допомогою глюкокортикоїдів вже на ранніх стадіях ревматоїдного запалення вдається досягти купірується ефекту. Одночасно завдяки иммунодепрессивному дії кортикостероїдів придушуються і феномени гіперчутливості негайного та уповільненого типів, що лежать в основі ревматичного запалення.
Багаторічний клінічний досвід показав, що при гострих і підгострих варіантах перебігу ревматизму з II - III ступенем активності ревматичного процесу найкращий ефект досягається при використанні розробленої в клініці Інституту ревматизму АМН СРСР та на кафедрі факультетської терапії II МГМИ їм. Н. І. Пирогова гормонально-медикаментозної методики лікування (табл. 11). При цьому в лікувальний комплекс входять преднізолон по 20-25 мг на добу з поступовим зниженням дози протягом 3-4 тижнів і ацетилсаліцилова кислота по 1 г 3 рази в день. У перші 10-14 днів перебування в стаціонарі призначають пеніцилін по 250 000-300 000 ОД 4 рази на добу. Порівняно невеликі дози кортикостероїдів в поєднанні з саліцилатами або іншими нестероїдними препаратами дозволяють при зазначених варіантах перебігу хвороби за короткі терміни повністю ліквідувати активний ревматичний процес без істотних побічних проявів кортикостероїдної терапії.
З іншого боку, за даними клініки Інституту ревматизму АМН СРСР, ефективність стероїдної терапії затяжних варіантів перебігу хвороби навіть з помірною активністю ревматичного процесу та ж, що при лікуванні нестероїдними препаратами. У той же час необхідність використання більш тривалих, іноді повторних курсів глюкокортикоїдної терапії значно прискорює і робить побічні ефекти зазначених коштів. Це відноситься і до безперервно-рецидивуючого варіанту ревматизму, при якому в зв'язку з високою активністю процесу та тяжкістю запальних проявів призначення кортикостероїдів в ряді випадків не може бути виключено. Як зазначалося вище, затяжне і безперервно-рецидивуючий перебіг ревматичного процесу характеризується відносно високим рівнем катаболічних, дистрофічних процесів, що знижують функціональні можливості міокарда. І затяжний, і безперервно-рецидивуючий ревмокардит виникає зазвичай на тлі вже сформувався клапанного пороку серця з різним ступенем склеротичних, дистрофічних змін у міокарді, порушень гемодинаміки, схильності до тромбоэмболическим ускладнень. Розвивається при цьому хронічна недостатність кровообігу сама по собі сприяє прогресуванню порушень білкового, енергетичного, водно-електролітного обміну з наростанням білкової дистрофії, розладом синтезу та утилізації енергетичних речовин, зменшенням запасів калію і затримкою натрію. Таким чином, спостерігається ряд несприятливих в першу чергу для стану гемодинаміки змін, які можуть бути значно посилені при призначенні глюкокортикоїдів у результаті особливості їх впливу на білковий і мінеральний обмін. Не менший ризик представляють і гиперкоагуляционные зрушення, однією з причин наростання яких може стати обумовлене кортикостероїдами підвищення продукції та вмісту в крові тромбоцитів. До заходів, спрямованих на коригування та нейтралізацію зазначених негативних впливів, слід віднести застосування неспецифічних стимуляторів метаболічних з призначенням панангина, гипохлоридной дієти, інозину, кокарбоксилази, аскорбінової кислоти.
