Нормалізуючу дію на склад крові надає і трансплантація нирки (Б. В. Петровський та ін, 1969; в. І. Шумаков, Е. Я. Левицький, 1974).
Таким чином, з позицій сьогоднішнього розуміння істоти анемії при хронічній нирковій недостатності, можна рекомендувати застосування великих доз андрогенів (300 - 500 мг/тиждень) протягом тривалого часу (3-6 міс), вітамінів групи В (В6 В6, В12), фолієву кислоту, а при наявності дефіциту заліза його препарати. Переливання крові повинно проводитися тільки за прямими показаннями і в обмеженій кількості.
Частим ускладненням хронічної ниркової недостатності є інфекція. Це пов'язано з різким зниженням опірності організму і швидкою генералізацією самій незначній інфекції. Тому часто у цих хворих розвиваються пневмонії, абсцеси, нагноєння в області шунтів. Всі ці ускладнення потребують застосування антибактеріальних препаратів. У зв'язку з цим лікуючим лікарям важливо знати основні шляхи кінетики антибактеріальних препаратів. Найбільш часто при цьому використовуються антибіотики, дозу потрібно підбирати, виходячи з можливої їх зв'язку з білками, шляхів виведення і руйнування, а також наявної нефротоксичності. Merrill і Hampers (1971) рекомендують розраховувати інтервал між окремими введеннями, зважаючи на період напіввиведення препарату в нормі. При цьому перша доза вводиться цілком (повна).
Т=[ПП·100]/Ссг,
Т - інтервал між введеннями препарату (в годинах); ПП - період напіввиведення в нормі; Ссо - кліренс креатиніну.
Період напіввиведення найбільш часто використовуваних антибіотиків при цьому наступний: пеніцилін - 0,5; ампіцилін - 1,8; гентаміцин - 2,5; стрептоміцин - 2,7; канаміцин - 5,0; тетрациклін - 8,5; окситетрациклін - 9,0.
Однак, як вже зазначалося, необхідно враховувати токсичність і погану непереносимість деяких антибіотиків (Black, 1972). Тому розумно користуватися таблицями, що містять зазначені дані (табл. 108).
Крім того, можна користуватися таблицями, що містять відомості про необхідні дозах антибіотиків з урахуванням ступеня ниркової недостатності. Нижче наводиться табл. 109, взята з роботи Dutz, Mebel (1973).
Іноді виникає необхідність використання сульфаніламідів.
Сульфаніламіди переважно виділяються шляхом гломерулярної фільтрації, частково відбувається видалення й шляхом канальцевої секреції.
При цьому необхідно підкреслити, що сульфаніламіди пролонгованої дії більш значною мірою, ніж звичайні препарати цього ряду, піддаються реабсорбції в канальцях. У зв'язку з цим їх частіше використовують при лікуванні хворих з пієлонефритом. При нирковій недостатності сповільнюється їх видалення з організму, що призводить до підвищення концентрації в крові. У зв'язку з цим рекомендується знижувати дозування препарату по мірі наростання важкості ХНН. Кордоном, після якого сульфаніламіди необхідно призначати з обережністю, є величина клубочкової фільтрації від 30 мл/хв.
При наявності туберкульозу сечостатевої системи може виникнути необхідність у використанні специфічних препаратів. Вивчаючи це питання, Ст. Н. Ткачук (1970) виявив, що концентрація гидрозида ізонікотинової кислоти (ГИНК) у сироватці крові хворих з ХНН ІІІ ст. через 6 год після прийому в 3 рази вище, ніж в осіб з нормальною функцією нирок. Виділення препарату з сечею при цьому знижувався в 2 рази. Все це диктує необхідність обережно використовувати ГИНК у хворих з нирковою недостатністю, за умови зменшення дози або збільшення інтервалів між прийомами. Правила прийому стрептоміцину обговорювалися вище.
