Як видно з наведеного, оптимальні дози гемотерапии за різними рекомендаціями коливаються в досить значних межах, не завжди досить чіткі, значною мірою суперечливі і, отже, певною мірою є дезориентирующими.
Найбільш чітко це питання був представлений в роботі Р. А. Покровського (1960), опублікував матеріали протишокового кабінету Московського інституту швидкої допомоги імені проф. Н. Ст. Скліфосовського. Аналізуючи багаторічний досвід цього найбільшого в країні установи, автор вивів середні дози переливання крові при шоці і пов'язаних з ним термінальних станах: шок I ступеня - 550 мл, шок II-III ступеня - 1025 мл, предагония - 1500 мл; агонія - 1071 мл.
Наведені автором дані мають велике практичне значення, так як вони можуть служити як би еталоном середніх доз гемотерапии. Однак слід зазначити, що ці дослідження викликали б ще більший Інтерес, якби представлені в роботі дані були зіставлені з лікувальними результатами, тривалістю перебігу шоку, віком постраждалих і т. д. Разом з тим в роботі є тільки короткий вказівка на те, що всі хворі, що надійшли в агонії, загинули.
В цілях подальшого вивчення цього питання нами зроблено зіставлення даних відповідної літератури з досвідом кафедри травматології, ортопедії та військово-польової хірургії Читинського медичного інституту. Об'єктом вивчення були обрані випадки травматичного шоку і пов'язаних з ним термінальних станів, не обтяжені черепно-мозковою травмою, масивними кровотечами і травматичним токсикозом. Всього було вивчено 148 спостережень травматичного шоку. Чоловіків було 111 (померло 24), жінок - 37 (померло 11). Медична допомога цим хворим надавалася щодо своєчасно і на рівні сучасних можливостей реаніматології. Отже, майже у всіх випадках зберігався певний стереотип лікування, що дозволяє з найбільшою вірогідністю судити про ефективність окремих компонентів протишокової терапії і, зокрема, гемотерапии. Останнє виявилося можливим ще і тому, що, як показали наші дослідження, у цієї групи хворих ні стать, ні вік не надавали вираженого впливу на перебіг травматичного процесу і клінічні наслідки захворювання. Стосовно доз гемотерапии, як і слід було очікувати, що визначають їх величину виявилися тяжкість і характер анатомічних пошкоджень, глибина шоку і тривалість шокового періоду. Ці ж моменти вплинули і на результат хвороби: з 83 хворих, доставлених в стані легкого шоку, врятовані всі, з 37 хворих, доставлених у важкому шоці, померли 12, а з 28 хворих, доставлених в термінальних станах, померли 22 людини. З цих даних випливає, що життєва перспективність постраждалих знаходилася в прямій залежності від тяжкості загального стану, але тим не менш всіх хворих навіть у крайніх станах вважати безперспективними не можна і особливо у випадках своєчасної допомоги необхідно для їх порятунку використовувати весь доступний арсенал реанімаційних посібників.
Повертаючись до обговорюваного питання, слід зазначити, що гемотерапії (переливання крові та плазмозамінників) застосовувалися у всіх хворих цієї групи. При цьому у 114 осіб, у яких був зареєстрований сприятливий результат, її загальні дози коливалися в досить значних межах - від 400 до 3030 мл, що головним чином визначався тривалістю перебігу шоку. У зв'язку з цим ми вважали за доцільне при аналізі враховувати не тільки загальні дози гемотерапии, але і погодинні, так як саме останні в основному визначають інтенсивність впливу на серцево-судинну систему реципієнта, на весь організм в цілому. Як з'ясувалося, погодинні дози гемотерапии у хворих із сприятливим результатом коливалися в залежності від віку в межах від 61 мл до 348 мл Дещо інша картина відзначена у групи, згодом загиблих на тлі шоку і термінальних станів. Загальна доза гемотерапии у них склала 2250 - 12300 мл, а погодинна - 145 - 225 мл
