У хворих з хронічною нирковою недостатністю вміст заліза сироватки знаходять підвищеним (Ю. П. Уринсон, М. М. Тушинская, 1961), нормальним (Loge та ін., 1958; Magid і Hilden, 1967; Eschbach та ін., 1970; Gyftaki та ін, 1972) або зниженим (Ф. С. Дрампян, 1968; Кауе, 1958; Fried, 1971). Ф. С. Дрампян (1968) виявила нормальний рівень заліза сироватки у хворих з хронічним гломерулонефритом з достатньою функцією нирок та достовірне його зниження при уремії. У дослідженнях Кауе (1958) відзначалася прямо пропорційна залежність рівня заліза сироватки від вмісту гемоглобіну крові (r=+0,52; Р = <0,01). По мірі прогресування азотемії залізо сироватки знижувалося.
Динаміка заліза сироватки і сидерофилина у 112 хворих з хронічними захворюваннями нирок в залежності від вираженості ниркової недостатності представлена в табл. 75.
З таблиці випливає, що по мірі прогресування ниркової недостатності при хронічному гломерулонефриті намічається чітка тенденція до зниження заліза сироватки; Однак у термінальній стадії уремії (ІІІБ) рівень заліза сироватки знову дещо підвищується.
Зворотна залежність виявляється у відношенні сидерофилина, рівень якого по мірі прогресування ХНН підвищується.
У результаті коефіцієнт насичення сидерофилина залізом виразно знижується, досягаючи при ІІІА ст. 18±3,3%. Іншими словами, при хронічному дифузному гломерулонефриті є виразна сидеропения, що наростає в міру збільшення азотемії. Деяке підвищення транспортного заліза сироватки та коефіцієнту насичення сидерофилина в ІІІБ ст. можна пояснити супутнім гемолізом, про що зазначалося вище. Цей висновок підтверджується і зберігається високим рівнем вільного сидерофилина, і наявністю залежності між рівнем заліза сироватки і внутрикостномозгового гемолізу (r = + 0,60, Р < 0,05).
Інші співвідношення знайдені у хворих з пієлонефритом - тенденція до зниження транспортного заліза сироватки зберігається, проте рівень вільного сидерофилина навіть дещо знижується. У результаті коефіцієнт насичення сидерофилина залізом у всіх хворих залишається в межах 30%.
Ймовірно, ці дані можуть бути пояснені наявною у хворих хронічною інфекцією, яка, як правило, загострюється у міру прогресування ниркової недостатності. У всякому разі, такі співвідношення між залізом сироватки і сидерофилином виявляються при багатьох хронічних інфекціях (С. В. Рябов та ін, 1963).
Таким чином, на підставі наведених даних ми можемо зробити висновок про наявність тенденції до сидеропении у хворих з ХНН. Правда, Curtis та ін. (1969) вважають, що у хворих з ХНН, яких лікували гемодіалізом, вміст заліза сироватки не відображає його запасів в організмі.
