Хронічна ниркова недостатність є досить актуальною проблемою у хворих на туберкульоз нирок, оскільки це захворювання частіше, ніж інші хірургічні хвороби нирок, має двосторонній характер. Крім того, у багатьох хворих на туберкульоз нирок має місце ураження не тільки ниркової тканини, але і сечовивідних шляхів, що ускладнює як можливість розвитку, так і тяжкість перебігу ХНН.
При туберкульозі нирок хронічна ниркова недостатність зустрічається досить часто. Серед спостережуваних нами 2908 хворих на туберкульоз нирок хронічна ниркова недостатність була виявлена у 1026 (35,3%) осіб, в тому числі латентна стадія - 306 (10,5%), компенсована - 425 (14,6%), інтермітуюча - у 198 (6,8%) і термінальна - у 97 (3,3%) хворих. Значно частіше хронічна ниркова недостатність спостерігалася при двосторонньому туберкульозі нирок і при туберкульозі єдиної нирки.
Порушення функції нирок у хворих на туберкульоз нирок залежить від наступних факторів: а) «специфічної» деструкції ниркової тканини, б) утворення навколо туберкульозного вогнища перифокального ексудативного запалення, в) наявності токсичного «туберкульозного» нефриту, г) неспецифічних деструктивних змін паренхіми нирок з-за порушення пасажу сечі при стенозі сечовивідних шляхів, д) приєднання неспецифічного пієлонефриту (Ст. Н. Ткачук, 1974). При цьому навіть при незначній деструкції ниркової тканини може мати місце виражене порушення функції нирки.
При вивченні функціонального стану нирок у хворих нефротуберкулезом була визначена досить чітка і статистично достовірна залежність між ступенем ХНН і тривалістю захворювання. Чим захворювання було більш тривалим, то всі показники, що характеризують функціональний стан нирок, були знижені більш значно. Так, якщо серед спостережуваних нами хворих ХНН всього була виявлена у 35,3% хворих, то при тривалості захворювання до 3 років ХНН мала місце у 24,6% хворих, з тривалістю захворювання від 3 до 5 років - у 39,7%, а з тривалістю захворювання понад 5 років - у 52,1% хворих. Це цілком зрозуміло, оскільки при більшій тривалості захворювання зростає число хворих з порушенням пасажу сечі і деструкцією (як специфічної, так і неспецифічної) ниркової тканини. Крім того, як було показано нами раніше (Ст. Н. Ткачук, 1970), деякі протитуберкульозні препарати, володіючи нефротоксичностью, при тривалому застосуванні також сприяють зниженню функціонального стану нирок.
Однак простежується статистично найбільш достовірна залежність між ступенем деструкції ниркової тканини і функціональним станом нирок при їх туберкульозному ураженні. Так, зниження показників ниркового плазмотоку та ниркового кровотоку у хворих на туберкульоз нирок йде паралельно прогресуванню процесу (табл. 97).
Л. Я. Волович (1974) у хворих обмеженим кавернозним туберкульозом нирок показала залежність цих показників від тривалості захворювання та наявності одно - або двостороннього ураження нирок (табл. 98).
При визначенні хронічної ниркової недостатності при туберкульозі нирок має виключно важливе значення комплексне обстеження хворих з застосуванням різних функціональних тестів. Так, А. Л. Шабад (1973), детально обстеживши 905 хворих на туберкульоз нирок, гиперазотемию спостерігав у 15% з них, гипоизостенурию - у 32%, зниження индигокарминовой проби - у 65%, а ізотопна ренографія у всіх хворих виявлено порушення функції ураженої нирки. Про цінності радіоізотопної ренографії для виявлення ХНН у хворих на туберкульоз нирок писали А. М. Соскін із співавт. (1967), Т. К. Яковлєва (1969) і ін.
