Ниркам належить провідна роль у виведенні кортикостероїдів та продуктів їх перетворення з організму.
Глюкокортикоїди. Як показали дослідження з внутрішньовенним введенням кортикостероїдів, мічених радіоактивним вуглецем, у здорових людей в сечі через 2 год після введення гідрокортизону виявляється 11-14%, а через дві доби - 90% радіоактивної мітки (Hellman і співавт., 1954; Peterson, 1959; Sayers і співавт., 1955). Похідні кортикостерону виводяться з сечею у кілька менших кількостях: за дві доби екскретується з сечею 75% введеного гормону, решта виділяється з жовчю (Brown et al., 1957; Peterson, 1959).
У незміненому («вільний») вигляді гормони виділяються в дуже невеликій кількості (для гідрокортизону воно становить менше 1%). Основна маса метаболітів глюкокортикоїдів, у печінці піддається перетворенню головним чином у тетрагидросоединения, кортолы і кортолоны, циркулює в крові і виділяється з сечею в «пов'язаної» формі - у вигляді ефірів глюкуронової і сірчаної кислот (Н. А. Юдаєв, 1956). Рівень екскреції кортикостероїдів з сечею визначається рядом факторів (крім кількості гормонів, що продукуються залозами). Цінні відомості про них отримані при вивченні ниркових клиренсов гормонів та їх метаболітів у осіб зі здоровими і хворими нирками. У здорових осіб після навантаження різними глюкокортикоїдами кліренс вільних 17-оксикортикостероїдів не перевищує 11,2% кліренсу ендогенного креатиніну, а кліренс пов'язаних кортикоидов становить 71-98% (Bongiovanni, Eberlein, 1955; Kornel, 1960; Hatfield, Shucter, 1959; Karl, 1960; Schedl і співавт., 1959). Це означає, що пов'язані кортикоїди виділяються в основному шляхом клубочкової фільтрації і лише 2-29%їх реабсорбируются в канальцях. У той же час низький кліренс вільних 17-оксикортикостероїдів обумовлений канальцевої реабсорбцією майже 90% профильтровавшихся гормонів. Крім того, необхідно враховувати, що фільтрація вільних кортикостероїдів обмежується їх більш міцної зв'язком з білками плазми (транскортином), ніж з эстрифицированными стероїдами (Daughaday, 1959; Beisel і співавт., 1964). При нефротичному синдромі, коли зміст транскортина в крові зменшено внаслідок втрати білка з сечею (Mills, 1962), виділення вільних 17-оксикортикостероїдів наростає, а вміст у плазмі знижується (Е. Б. Леві, 1966а, б) (табл. 44) *.
Залежність виділення кортикоидов з сечею від рівня клубочкової фільтрації була відзначена Marks та Leaf (1953). Її необхідно враховувати при аналізі отриманих даних про зміст кортикостероїдів в плазмі та в сечі. На думку більшості авторів, рівень вільних 17-оксикортикостероїдів в плазмі ниркових хворих не відрізняється від рівня у здорових осіб, у той час як зміст пов'язаних кортикоидов значно перевищує нормальні величини (Blair і співавт., 1961; Englert і співавт., 1958; Kasanen і співавт., 1959; Karl, 1960; Willardson і співавт., 1958). Це підтверджується і даними Е. Б. Леві (1966а): у 17 хворих гострим і 17 - хронічним дифузним гломерулонефритом з достатньою функцією нирок і у 14 хворих з нирковою недостатністю концентрація в плазмі вільних 17-оксикортикостероїдів відповідно становила в середньому 10,25 ± 21 мкг%, 10,01 ± 0,8 мкг% і 10,25 ± 1,66 мкг% і не відрізнялася (р > 0,05) від їх рівня в плазмі здорових осіб (11,39 ± 0,63 мкг%).
Дослідження концентрації пов'язаних 17-оксикортикосте-роидов в плазмі хворих з ураженням нирок виявило їх постійне збільшення у випадках, що протікають з нирковою недостатністю, при незмінній швидкості перетворення вільних кортикоидов пов'язані і пропорційно зниженню кліренсу креатиніну і сечовини (Englert і співавт., 1958; Pekkarinen, Kasanen, 1961). При зниженні функції нирок виділення кортикостероїдів з сечею, по Englert з співавт. і Karl, зменшується. Однак ці автори, визначаючи екскреції сумарних кортикостероїдів, не могли дати відповідь на питання, за рахунок вільних або пов'язаних кортикоидов відбувається ця зміна. Як показали дослідження Е. Б. Леві (1966а), у хворих хронічним дифузним гломерулонефритом без явищ ниркової недостатності відзначається статистично значиме підвищення екскреції вільних 17-оксикортикостероїдів. У інших хворих воно виявилося недостатнім (табл. 45) **. Поряд з цим виділення пов'язаних кортикоидов виявився зниженим у всіх хворих, за винятком осіб, що страждають на хронічний гломерулонефрит з достатніми функціями нирок (табл. 46). Найбільш різко знижена екскреція эстерифицированных кортикоидов у хворих з нирковою недостатністю.
Відсутність залежності між виділенням вільних 17-оксикортикостероїдів та величинами клубочкової фільтрації і канальцевої секреції, що оцінюються відповідно за кліренсом ендогенного креатиніну, і екскреції фенол-рот вказує на те, що виділення вільних кортикоидов з сечею обумовлено зниженням їх реабсорбції в ниркових канальцях. У той же час зіставлення рівня виділення пов'язаних кортикоидов з величиною клубочкової фільтрації виявляє залежність між цими показниками, що найбільш тісний у хворих з нирковою недостатністю (рис. 50). Таким чином, причиною зменшення виділення сумарних кортикостероїдів при захворюваннях нирок є зниження екскреції пов'язаних кортикоидов. Так само визначається наростання в плазмі хворих нирковою недостатністю рівня пов'язаних 17-оксикортикостероїдів.
** Достовірність відмінності між виділенням 17-оксикортикостероїдів у здорових осіб і ниркових хворих визначалася різницевим методом.
