Сучасність обдарувала людей багатьма естетичними цінностями, і одним з найпопулярніших на карловарском курорті стало мистецтво кіно. По своїй авторитетності міжнародний кінофестиваль у Карлових Варах стоїть врівень з фестивалями у Каннах, Венеції, Москві. Задоволення бути глядачами конкурсних фільмів дістається тим, кому пощастить опинитися тут влітку.
Для проведення фестивалю спеціально побудовані літній кінотеатр під відкритим небом і фестивальні зали готелю «Термал», гранітна громада якого, немов вертикальна вісь, позначила центр міста.
Хто не зможе потрапити сюди в сезон фестивалю, той може задовольнити інтерес до кіномистецтва в численних кінотеатрах, репертуар яких досить різноманітний і поряд з стрічками чехословацьких студій постійно включає фільми СРСР та інших соціалістичних країн, найбільш примітні твори західної кіноіндустрії, а також молодого мистецтва кіно держав, що розвиваються.
Цікава одна особливість обслуговування: у всіх кінотеатрах - мініатюрних, що залишилися від минулих часів, і просторих новобудов - глядачам пропонують здати пальто і плащі в гардероб. В умовах, коли дощі нерідке явище, це створює особливий комфорт.
Від змісту гардеробу кінотеатри не в збитку, так як роздягальня платна, хоча плата невелика: 70 гелерів - менше крони. Зайняті роботою гардеробників, напевно, на 100 відсотків пенсіонери. Таким чином, не збільшується і дефіцит робочих рук.
У групі радянських відпочиваючих при обміні думками з різних питань курортного побуту зайшла розмова і про цю деталі кінопрокату. Одні говорили, що таке обслуговування веде до зайвої трати часу. Але більшість схилялися до іншої точки зору: перегляд кіно стає більше схожим на відвідування театру; неминуча затримка в роздягальні створює корисну паузу для того, щоб «вляглося» пережите в залі і темп вуличного життя не міг відразу ж розвіяти настрій, народжене фільмом. Якщо перегляд фільму буде чимось нагадувати обстановку театральних відвідувань, виправдається і назва-кінотеатр.
Карловарський досвід кінопрокату виявився співзвучним думку радянського кінорежисера Куліша, який писав у газеті «Радянська культура» в березні 1981 р.: «Глядач повинен йти в кіно так, як люди сьогодні ходять в театри, на концерти. Похід у кіно має бути святом. Люди повинні надіти краще плаття, зняти пальто, обов'язково повинні потрапити в красивий інтер'єр».
Багато сучасні радянські кінотеатри з широкими екранами, стереофонічною апаратурою, просторими фойє, виставками, игротеками, буфетами, із залами на 1200 місць являють собою справжні палаци мистецтва. Зрозуміло, і вся система прийому, обслуговування глядачів у таких кінотеатрах повинна бути належною Палацу.
Інша муза, яка з'явилася з розвитком НТР, надихає телебачення. Природно, в Карлових Варах у неї стільки ж прихильників, як і всюди у світі. Передачі ведуться по двох каналах, і в їх різноманітну програму включається чимало речей, зрозумілі і без знання чеської або словацької мов. До них відносяться, зокрема, гостросюжетні детективи, видові, документальні і інші фільми, іноземні, у тому числі радянські, кінокартини, при демонстрації яких диктори читають переклад, не заглушаючи повністю голос оригіналу, так що всім можна розібратися в подіях.
Приємно було зустрітися через телеекран з давніми кумирами не тільки чехословацьких, але і радянських любителів естради Надею Урбанковой та Карелом Готтом. Особливо цікаво було подивитися на Карела Готта ще й тому, що буквально за два тижні до поїздки в Карлові Вари довелося побувати на його виступі в кіноконцертному залі «Жовтень» у Москві. Співак виступав на підмостках Праги з тієї ж привабливою, щирим розташуванням, як і на естраді Москви. Мимоволі згадалися його слова, сказані зі сцени залу «Жовтень»: «Москва - це мій другий дім».
Цікава особливість чехословацького телебачення - його двомовність: передачі ведуться на чеською та словацькою мовами. Досягається це багатьма засобами. По-перше, протягом дня деякі програми цілком веде Братиславское телебачення, яке, до речі сказати, в свої передачі також включає тексти не тільки на словацькій, але і чеською мовою. Крім того, на обох мовах ведуться програми останніх вістей: кореспонденти з різних міст, а також з-за кордону дають репортажі чеською та словацькою мовами. Взаємне впровадження в життя мов двох братніх народів робить ще міцніше державне єдність і подвоює культурні цінності в житті чехів і словаків.
Не тільки Братислава-столиця Словаччини отримує екранний час Центрального телебачення. Часто екран пере дається іншим містам, де є свої телестудії: Кладно, Остраві, Пльзеню, Кошице та ін Передачі будуються на основі місцевого матеріалу, але з урахуванням загальних державних завдань. Це урізноманітнює мовлення, дозволяє глядачам побувати разом з телеоператорами в театрах і заводських клубах, на підприємствах різних міст. Ну а миловидні дикторки обласних телестудій отримують можливість продемонструвати свою інтерпретацію посмішки Джоконди в масштабах всієї країни.
