Хронічна ниркова недостатність при урологічних захворюваннях

Хронічна ниркова недостатність може бути при самих різних урологічних захворюваннях - сечокам'яній хворобі, хронічному пієлонефриті, туберкульоз сечової системи, полікістозі нирок, аденомі передміхурової залози, пухлини сечового міхура, стриктуре уретри та інших. Успіхи сучасної урології та нефрології, особливо - застосування різних способів радіоізотопної діагностики, біохімічних методів дослідження і кліренс-тестів, дозволяють виявляти хронічну ниркову недостатність (ХНН) у початкових стадіях. Д. Д. Мурванидзе (1972) виявив ХНН у 76,5% спостережуваних їм дітей з різними урологічними захворюваннями, Н. А. Лопаткин (1972) серед 10 895 дорослих пацієнтів урологічної клініки 2-го Московського ордена Леніна державного медичного інституту ім. Н. І. Пирогова зазначив ХНН різних стадій у 7,9% хворих, а П. С. Серняк (1972) - у 5,7% хворих.
З 1970 по 1974 р. в урологічній клініці 1-го Ленінградського ордена Трудового Червоного Прапора медичного інституту перебували на лікуванні 6529 хворих, при цьому у 2754 (42,3%) з них була різною мірою хронічна ниркова недостатність.
Частота ХНН при різних урологічних захворюваннях коливається в досить широких межах. Так, при сечокам'яній хворобі, за даними різних авторів, ХНН має місце у 8,1%-37,7%- 72,2% хворих (Н. Атанасов з співр., 1974; К. Ф. Товстолес і 3. В. Ємельянова. 1972; А. Б. Акопян, 1974), при туберкульозі сечової системи - у 6,5%-30,0%-35,3% хворих (Н. Тоцев і В. Табаков, 1972; Т. П. Мочалова з співр., 1972, Ст. Н. Ткачук, 1974), при первинному хронічному пієлонефриті-у 81,3% хворих (А. Б. Акопян, 1974), при аденомі передміхурової залози - у 17,2%-40% хворих (Н. Атанасов з співр., 1974; А. М. Некрасов з співр., 1973), при злоякісних пухлинах сечового міхура - у 24,3%-41,4% хворих (М. І. Гойхберг з співр., 1972; Е. Н. Ситдыков і С. М. Ахметова, 1972) і т. д. Таке розходження в показниках частоти ХНН при урологічних захворюваннях залежить від багатьох причин, серед яких не можна не відзначити і ретельність вивчення функціонального стану нирок.

Основними методами діагностики ХНН при урологічних захворюваннях Н. А. Лопаткин (1972) вважає:
1) Дослідження клубочкової фільтрації за инулину, маннитолу, креатиніну.
2) Дослідження функції проксимального канальця: амінокислоти сечі і плазми, цукор сечі, кліренс ПАГ і уротраста.
3) Дослідження концентраційного процесу в нирках: осмотична концентрація сечі і плазми, індекс І/Р, електроліти плазми та сечі.
4) Дослідження стану регуляції кислотно-лужної рівноваги: рН крові, показники Аструпа (ВВ, BE, АВ), рН сечі, аміак сечі, титрованої кислотності.
5) Радіоізотопні методи дослідження.
Тільки комплексне застосування різних методів дослідження дозволяє виявляти незначні порушення функціонального стану нирок. Однак деякі дослідники й досі пропонують користуватись більш простими методами: визначенням питомої ваги сечі, рівня залишкового азоту сироватки крові і т. д. Так, Д. Д. Мурванидзе (1972) надає велике значення оцінці виділення з сечею щільних речовин, вказуючи, що виділення менше 25% норми щільних речовин відповідає тяжких порушень функції нирок, 25-45% - середньої тяжкості, 55-84%-легкого ступеня, а 85% і більше можна прийняти за норму. Е. Е. Смилтенс (1973) рекомендує визначати кількість твердих субстанцій сечі по таблиці з урахуванням добового діурезу й питомої ваги добової кількості сечі, а також і електропровідності сечі.
Запропоновано багато класифікацій хронічної ниркової недостатності при урологічних захворюваннях.
В останні два роки більшість урологів Радянського Союзу користуються класифікацією ХНН, запропонованої Н. А. Лопаткиным (1972), виділяючи 4 стадії: латентну, компенсовану, інтерміттируючую і термінальну. В урологічній клініці 1-го Ленінградського медичного інституту ми також розділяємо хронічну ниркову недостатність при урологічних захворюваннях на ці 4 стадії.
Особливості перебігу та результати лікування урологічних захворювань багато в чому залежать від наявності і ступеня вираженості хронічної ниркової недостатності. При цьому виключно важливо виявити ХНН в латентній або компенсованою стадіях хвороби. Накопичений нами клінічний досвід дозволяє вважати, що саме при ХНН в латентній або компенсованою стадіях хвороби при раціональному лікуванні може спостерігатися відновлення функції ураженої нирки.

Хронічна ниркова недостатність є основною причиною летальності при урологічних захворюваннях. Серед 158 хворих, померлих за останні 5 років в урологічній клініці 1-го Ленінградського медичного інституту ім. акад. І. П. Павлова, у 95 (60,1%) з них причиною смерті була ниркова недостатність.
Ми спостерігали 3780 хворих з хронічною нирковою недостатністю. В табл. 93 наведена частота виникнення хронічної ниркової недостатності у спостережуваних нами хворих в залежності від того «первинного» урологічного захворювання, яке безпосередньо призвело до функціонального ураження нирок (сечокам'яна хвороба, первинний хронічний пієлонефрит, полікістоз нирок, туберкульоз нирок та ін), або через певні патогенетичні етапи (аденома і рак передміхурової залози, атонія сечового міхура, стриктури уретри та ін). Значно частіше хронічна ниркова недостатність мала місце при двосторонньому захворюванні нирок. Так, при полікістозі нирок ХНН ми виявили у 90,9% хворих, первинному хронічному пієлонефриті - у 63,1% (але при двосторонньому хронічному пієлонефриті - у 88,5%), сечокам'яної хвороби - у 44,0% (але при двосторонніх каменях нирок або сечоводів - у 82,3%), при гідронефрозі і гидроуретре - у 42,5% хворих. Досить часто ХНН була відзначена у хворих аденомою передміхурової залози (77,9%), атонії сечового міхура (74,1%), раку передміхурової залози (64,2%) і пухлинах сечового міхура (41,9).
Серед спостережуваних нами 9437 урологічних хворих латентна стадія ХНН мала місце у 1920 (21,5%) хворих, компенсована - у 1308 (13,9%), інтермітуюча - у 399 (4,2%) і термінальна стадія ХНН - у 162 (1,7%) хворих.

• Особливості перебігу ХНН при урологічних захворюваннях
• Функція печінки при урологічних захворюваннях, що супроводжуються хронічною нирковою недостатністю