З 924 спостережуваних нами хворих з сечокам'яною хворобою, ускладненою ХПН, у 392 були двосторонні камені нирок і сечоводів, у 140 - односторонні коралоподібні камені нирок, у 56 - камені єдиної нирки. На підставі клінічного обстеження у 762 (83,5%) хворих сечокам'яною хворобою був встановлений супутній хронічний пієлонефрит.
Відомо, що при сечокам'яній хворобі функціональний стан нирок залежить як від ступеня деструкції ниркової тканини, пов'язаної з атрофією, гидронефротической трансформацією і жировим заміщенням ниркової тканини, так і від ускладнень сечокам'яної хвороби, серед яких перше місце за значимістю і частоті займає «вторинний» хронічний пієлонефрит. А. М. Кацыф (1970) зазначає, що ХНН може спостерігатися і у хворих з періодичним відходженням конкрементів (так званих камнеобразователей), порушення функції нирок у них залежить від частоти формування і відходження конкрементів, тривалості їх просування по сечоводу і порушення при цьому відтоку сечі з нирки, від приєднання пієлонефриту та його загострень при тривалих ниркових кольках.
М. В. Чуднівська (1974) вважає, що розвиток ХНН при сечокам'яної хвороби має наступну послідовність:
1. Зниження реабсорбції цукрів, фруктозурия, зниження секреції гіппурана, гипоаминоацидемия і гипераминоацидурия, протеїнурія. У цій стадії можливі поліурія, зрушення рН сечі, поодинокі порушення гомеостазу.
2. Невелике зниження клубочкової фільтрації, часта затримка калію, тенденція до гіперкаліємії, часта кальциурия, незначна гіпокальціємія.
3. Падіння фільтрації на 50%, різке обмеження концентраційної здатності нирок, порушення гомеостазу, затримка електролітів, гіпермагніємія, зниження метаболічної функції нирок.
При сечокам'яній хворобі відбувається порушення функції клубочкового, так і канальцевого відділів нефрону. В табл. 94 ми наводимо лише деякі показники, що характеризують функціональний стан нирок у хворих на сечокам'яну хворобу. Виявилося, що більш значне порушення функціонального стану нирок у хворих з двосторонніми каменями нирок і камінням єдиної нирки.
Вивчивши функціональний стан нирок у 30 хворих сечокам'яною хворобою, ускладненою хронічним пієлонефритом, П. І. Пивоварів і Є. Є. Пінчук (1970) прийшли до висновку, що у більшості таких хворих є функціональна ниркова недостатність, а при двосторонньому нефролітіазі, ускладненого хронічним пієлонефритом, функціональна здатність нирок різко знижена.
Спільно з співробітником нашої клініки X. С. Аль-Шукрі (1974) ми вивчили функціональний стан нирок у хворих на сечокам'яну хворобу в залежності від віку обстежуваних. Виявилося, що у хворих сечокам'яною хворобою в віці старше 50 років хронічна ниркова недостатність зустрічається частіше. Серед спостережуваних нами в 1963-1972 рр. 1080 хворих сечокам'яною хворобою в віці старше 50 років тільки у 116 (10,7%) пацієнтів функція нирок не була порушеною, а у 964 (89,3%) хворих була відзначена хронічна ниркова недостатність, в тому числі латентна стадія - у 33,3%, компенсована - у 46,0%, інтермітуюча - У 8,2% і термінальна - у 1,8% хворих, що в залежності від ступеня ХНН, вікових груп та тривалості захворювання наведено в табл. 95.
При вивченні функціонального стану нирок у осіб старше 50 років слід обов'язково враховувати, що при старінні організму розвиваються структурні та функціональні зміни нирок. Відомо, що нирковий кровотік в літньому і старечому віці знижується і до 90 років зменшується майже на 50%. Величина клубочкової фільтрації з віком також знижується паралельно зменшення швидкості ниркового кровотоку. Знижується і величина канальцевої реабсорбції води. Вважають, що з віком змінюється і співвідношення видільних функцій нирок (Б. Е. Єсипенко і М. С. Яременко, 1969). Все це було враховано нами при оцінці функції нирок у хворих на сечокам'яну хворобу, для чого було обстежено 48 здорових осіб відповідного віку, з них у віці 50 - 59 років-23 особи, 60-74 років-18 осіб, старше 75 років - 7 осіб.
У зведеній табл. 96 наведені середньостатистичні показники функціонального стану нирок у хворих на сечокам'яну хворобу у віці старше 50 років у залежності від віку обстежуваних. З даних таблиці випливає, що у всіх спостережуваних нами хворих функціональний стан нирок було порушено, але при цьому у хворих старших вікових груп функція нирок була порушена більш значно, у них частіше спостерігалася інтермітуюча і термінальна стадії ХНН. Більш суттєві зміни функціонального стану нирок у хворих на сечокам'яну хворобу були виявлені при радіоізотопної ренографії.
Найбільш значні зміни зазнає функціональний стан єдиної нирки при коралловидном камені (Е. К. Яненко, 1974), при цьому має місце глибоке порушення водно-електролітного балансу і кислотно-лужної рівноваги.
А. Ф. Кисельова і Ст. Н. Благодаров (1974) вивчили ультраструктуру нирки при сечокам'яній хворобі, ускладненій ХПН. Були встановлені значні зміни з боку клубочків і канальців, які характеризувалися накопиченням мембраноподобного речовини в клубочках, потовщенням капілярних мембран, збільшенням часу в ендотелії. Базальні мембрани капілярів клубочків були різко потовщені. Зміни епітелію канальців були виявлені на всьому протязі. Автори розглядають ці зміни в нирковій тканині в якості морфологічного еквівалента ХНН при сечокам'яній хворобі.
Співробітник нашої клініки А. Б. Акопян (1974) визначив активність тканинних ферментів в нирці при сечокам'яної хвороби залежно від ступеня ниркової недостатності. Була встановлена певна закономірність у локалізації та рівні ферментів в залежності від глибини морфологічних змін і функції нирок. У тих ділянках ниркової тканини, де зони ураження обмежувалися помірною дистрофією, а функція нирки була порушена незначно, активність ЛДГ, СДГ, НАД - і НАДФ-дегідрогеназ була досить високою. На тлі різко виражених дистрофічних змін при значному зниженні функції нирок спостерігалося значне пригнічення тканинних ферментів аж до повного їх зникнення.
