Сиалография по запропонованій нами методиці дозволяє не тільки отримати роздільне зображення системи проток і паренхіми залози, але і судити про її функціональної здатності. Перший рентгенівський знімок показує заповнення контрастною речовиною тільки проток залози (рис. 2, а). На другому знімку видно заповнення паренхіми залози, зрозуміло, якщо вона не була зруйнована тим чи іншим патологічним процесом (див. рис. 2, б). Третій знімок дозволяє судити про функціональної здатності залози, бо в нормі уротраст резорбується і частково виводиться із залози протягом 2 хв. після припинення його подачі. Більш тривала ретенція свідчить про порушення функції залози (див. рис. 2, в), але навіть і в цих випадках уротраст зникає з неї не пізніше ніж через 5 хв.
Перевагою даної методики ми вважаємо той факт, що при ній враховується об'єктивно тиск, що забезпечує надходження контрастної речовини в залозу, і час виробництва рентгенівського знімка, а не вказівки досліджуваного на появу больових відчуттів, поріг яких піддається значним індивідуальним коливанням. Не є також об'єктивними показниками і вказівки на певну кількість контрастної речовини, необхідного для заповнення проток залози, так як в залежності від характеру патологічного процесу воно може сильно варіювати як у бік зменшення, так і у бік збільшення. Так, наприклад, при розвитку великих порожнин в паренхімі залози необхідну кількість контрастної речовини може в кілька разів перевищувати норму, і, навпаки, при інтерстиціальних сиаладенитах, великих пухлинах залози вдається ввести лише невелика порівняно з нормою кількість контрастної речовини. Наші спостереження показали, що у привушну залозу вводили 0,5-3,0 мл, а в подчелюстную - 0,5-2,0 мл уротраста.
Отримана сиалограмма в цілому була подібна до такої при застосуванні олійних контрастних речовин, але можна було відзначити і ряд особливостей. Так, при розвитку в паренхімі залози великих порожнин йодоліпол утворює кулясті краплі внаслідок великого поверхневого натягу олії. Уротраст ж розчиняється в слині і повністю заповнює розвинулися в паренхімі порожнини, що дозволяє отримати справжнє уявлення про характер деструктивних процесів в залозі. Легкість заповнення паренхіми водорозчинною контрастною масою дозволяла визначити топографію і характер росту пухлини залози, навіть якщо вона з-за малих розмірів не відтісняла проток. Це обставина також давало можливість легко диференціювати патологічні процеси самої залози розвиваються, по сусідству з нею, наприклад хронічні лімфаденіти, пухлини шиї і т. д.
Ускладнень при сіалографії уротрастом ми не спостерігали. Застосовується тиск не викликало больових відчуттів і не створює шкідливого впливу на тканину залози, оскільки воно значно нижче тиску, при якому заліза здатна до активної секреції - 250-400 мм рт. ст. (D. Waite, 1969).
Таким чином, пропонована методика сіалографії з допомогою водорозчинних контрастних речовин та розробленого пристрою дозволяє ввести в залозу анатомічно обумовлену кількість контрастної речовини при оптимальній температурі в певний проміжок часу без небезпеки шкідливого впливу його на залозу. Використовуваний нами м'який катетер виключає можливість прориву стінки протоки залози. Сиалография дає можливість судити не лише про стан проток і паренхіми залози, але і про її функціональної здатності. Швидке виведення уротраста дозволяє застосовувати його при патологічних процесах, що Призводять до різкого порушення функції слиновиділення.
Позначення в тексті.
Рис. 2. Сиалограмма хворий К., 37 років.
Діагноз: хронічний паренхіматозний паротит: а - фаза заповнення проток залози; контрастне речовина заповнює протоки залози і частково порожнини, що розвинулися в ній; б - фаза заповнення паренхіми залози; паренхіма залози зруйнована патологічним процесом: в - фаза резорбції і спорожнення; функція залози порушена, внаслідок чого відзначається ретенція контрастної речовини в протоках і паренхімі.
