Про санаційну готовності хворих до ураностафилопластике і післяопераційних ускладненнях у них

Групу А склали 18,1% хворих (92 особи). У 44 з них виявлені протипоказання з боку ЛОР-органів (загострення Хронічних запальних процесів); 32 людини не оперовані у зв'язку з протипоказаннями (загострення хронічного бронхіту, анемія, гіпотрофія, пневмонія, катар верхніх дихальних шляхів). У 16 хворих операція не здійснена з інших причин (карантин у відділенні, відмова від операції, різко виражене неспокійна поведінка тощо). До групи Б входили 9,4% хворих (48 осіб), у групу В - 72,5% (368 осіб).
Зіставлення цифрових даних по 3 групах хворих до і після 1964 р. показує, що у другому періоді не тільки зросла середньорічна кількість хворих, які знаходилися в клініці з приводу вроджених незрощень піднебіння, але і збільшилася в 7 разів кількість дітей, у яких були виявлені протипоказання до операції. Це пояснювалося більш глибоким і різнобічним обстеженням хворих (у передопераційному періоді вони були консультовані за показаннями педіатром, ЛОР-лікарем, невропатологом та іншими спеціалістами), що неминуче позначилося на збільшенні кількості їх у групі В (з 52,6 до 72,5%). Поряд з цим досить суттєво скоротилася (у 5 разів) число випадків неповного загоєння рани
після операції (з 44,8 до 9,4%), хоча у другому періоді ураностафилопластику виконували не тільки професори, доценти та старші асистенти, але і молоді асистенти, аспіранти, клінічні ординатори.
Разом з тим відмічено, що патологічні зміни з боку крові в передопераційному періоді у хворих груп Б та В були виражені незначно і досить суттєво різнилися між собою; це певною мірою дезорієнтувало лікарів в сенсі визначення ступеня санаційної готовності хворих групи Б до операції. Якщо серед хворих групи В патологічні зміни в організмі (частіше хронічні запальні процеси) відзначені у 9,2%, то у групі Б цей відсоток досить високий - 29,2 (!). Наявність «спокійною» картини крові поряд зі слабко вираженими хронічними процесами в носоглотці і вухах вселяло надію, що операція, що поєднується з післяопераційної антибіотикотерапією, завершиться благополучним загоєнням рани. Проте ця надія не завжди виправдовувалася, рана частково або повністю гоїлася вторинним натягом.

Частота педіатричних» ускладнень (див. таблицю) в групі Б була значно вище, ніж у групі, що, мабуть, можна пояснити найгіршою санаційної готовністю хворих групи Б і тією обставиною, що, судячи з анамнезом, ці хворі були схильні до значно більшого числа інфекційних, вірусних і інших хронічно протікають захворювань.
Звертає увагу той факт, що в післяопераційному періоді у хворих групи Б в 12,5% випадків відзначалися загострення хронічних запальних процесів у групі В це відбувалося лише в 3,8% випадків.
Аналізуючи характер несращения неба у хворих групи Б, слід зазначити, що тут зустрічалися важкі варіанти. Однак далеко не в кожному випадку виникнення післяопераційних дефектів можна було пояснити цими даними, похибками у хірургічній техніці, недостатністю пластичного матеріалу і т. д. З наведених матеріалів про характер післяопераційних ускладнень і зв'язку їх з вихідним станом організму хворого випливає висновок про наявність паралелізму між загальним передопераційним станом організму хворого і характером післяопераційного перебігу хвороби. Необхідно зазначити, однак, що в деяких випадках післяопераційні ускладнення «педіатричного» характеру виявилися клінічно не проявляемыми, що не дозволило своєчасно прийняти радикальні лікувальні заходи.
Тяжкість післяопераційного періоду відбивалася і на тривалості перебування хворого в стаціонарі. Так, число ліжко-днів хворих за період з 1946 по 1963 р. склало: у групі В - 43 ±1,7 при Р< 0,001 у групі В -36,6 ±1,4 при Р < 0,001; за період з 1964 по 1968 р. в групі Б 39,1 ± 3,1 при Р < 0,001, а в групі В 30 ± 0,9 при Р < 0,001. Відмінності показників між групами статистично достовірні (Р <0,01).