Кут зору. У просторі знаходяться дві точки А і В (рис. 8). Від них очей падають промені, які після проходження в заломлюючих середовищах ока збираються на сітківці в точках а мв. Промені після заломлення в оці утворюють кут (на рис. 8 кут вКа дорівнює вертикальному куті АКБ), який і називається кутом зору.
Величина кута зору залежить від двох факторів - величини предмета, який ми розглядаємо, і відстані його від ока, що видно на рис. 9. Стрілки АВ однієї і тієї ж величини, але знаходяться на різній відстані від ока, ми бачимо під різним кутом зору. У той же час від предмета A1B1, який набагато більше стрілки АВ, промені на сітчасту оболонку будуть падати після заломлення під одним і тим же кутом зору, так як ці предмети знаходяться від ока на різній відстані. Таким чином, предмет видно під великим кутом, якщо він ближче від ока. У нашому повсякденному житті практично це добре відомо - ми наближаємо предмет до ока, коли хочемо його детально розглянути, тобто бачимо під великим кутом зору. Численні дослідження показали, що в нормі око людини розрізняє дві точки в тому випадку, якщо він їх бачить під кутом зору не менше ніж в 1 хв. Виявилося, що роздільно дві точки око розрізняє тоді, коли ніжки світлового променя падають не на два поруч розташованих нервових світлосприймаючих елемента, а коли між ними знаходиться хоча б один нервовий елемент - паличка або колбочка (рис. 10). Прийнято вважати нормальною таку гостроту зору: око розрізняє окремо дві точки, які знаходяться в нескінченності, в тому випадку, якщо після заломлення оптичними середовищами ока вони видно під кутом зору в 1 хв. Таку гостроту зору умовно вважають дорівнює 1,0.
Рис. 8. Кут зору.
Рис. 9. Зміна кута зору в залежності від величини предмета і відстані його від ока.
Рис. 10. Мінімальний кут зору.
Рис. 11. Розмір літери та її елементів при мінімальному куті зору.
На рис. 10 видно, як промені від точок а і в падають на око і після заломлення збираються в точках а' і в'. Промені дратують два світлосприймаючих елемента (на малюнку вони темного кольору), а між ними знаходиться один незбуджений елемент - світлий.
У Радянському Союзі майже повсюдно центральне зір визначають за таблицями Головіна і Сивцева. В окремих районах країни і за кордоном застосовують таблиці, складені іншими авторами, принцип побудови всіх таблиць один і той же. Весь знак (літера або який-небудь малюнок) на тій відстані, яку позначено на таблиці, видно під кутом зору в 5 хв, а елемент цього знаку - в 1 хв. На рис. 11 видно, що вся буква в 5 разів більше, ніж її окремі елементи. На підставі точних математичних розрахунків обчислено відстань, з якого вся буква видно під кутом зору в 5 хв, а кожний її елемент, який дозволяє сказати, яка це буква,- під кутом зору в 1 хв.
Крім таблиць з буквами для грамотних, є таблиці для неписьменних. Для отримання порівняльних даних створена єдина міжнародна таблиця зі знаками, які зрозумілі як грамотним, так і неписьменним. Такими міжнародними знаками є оптотипи Ландольта. Принцип їх побудови той же, що і описаних вище таблиць. Форма їх (див. рис. 16 - таблиця зліва) - кільце, в якому є розрив зверху, знизу, праворуч або ліворуч. Обстежуваний повинен сказати або вказати рукою, на якій стороні у цих оптотипах розрив.
Зазвичай кожна таблиця для визначення гостроти зору містить 10-12 рядів букв, (знаків), кожен з яких відрізняється від іншого на гостроту зору в 0,1, а в останніх двох рядах таблиці для визначення зору вище 1,0) зазвичай гострота зору відрізняється на 0,5. Завжди треба дослідити, чи немає у хворого гостроти зору більше 1,0.
Для дослідження гостроти зору у дітей складені особливі зрозумілі для них таблиці (рис. 12). Принцип побудови цих таблиць такий же, як таблиць, описаних вище.
Рис. 12. Таблиці для визначення гостроти зору у дітей.
Визначається по таблицях або яким-небудь іншим методом гострота зору зазвичай виражається десятковим дробом за формулою:
V=d/D
де V - гострота зору, d - відстань, з якого око бачить даний ряд знаків, D - відстань, з якого нормальний очей повинен бачити цей ряд знаків. Щоб проводить обстеження не утруднював себе высчитыванием за вказаною формулою гостроти зору, у всіх таблицях з лівої сторони вказано D, а праворуч готове значення V у вигляді десяткового дробу для відстані 5 м.
Гостроту зору зазвичай визначають з відстані 5 м, так як з цієї відстані пучок променів, падаючих на око, практично йде паралельно.
При визначенні гостроти зору доводиться зустрічатися з людьми, які не бачать навіть знаків першого ряду. У таких випадках гостроту зору визначають наступним чином. Ширина пальця руки і ширина елемента верхнього ряду таблиці, який видно на відстані 50 м під кутом зору в 1 хв, приблизно однакова. Тому на темному тлі (спеціальна дощечка, кришка коробки) показують пальці.
В залежності від відстані, на якому хворий правильно вважає пальці, за вказаною формулою обчислюють гостроту зору (рис. 13,1). Краще показувати тільки 1-3 пальця, так як вся рука насилу поміщається на темній дощечці. Треба пам'ятати, що знаки верхнього ряду таблиці очей в нормі читає на відстані 50 м (тобто у формулі D = 50).
Для зручності прийнято, що кожні 0,5 м відповідають гостроті зору в 0,01. Таким чином, якщо хворий вважає пальці тільки на відстані 0,5 м, гострота його зору буде 0,01, на відстані 1м - 0,02, на відстані 3 м - 0,06. Цей метод простий і досить зручний.
Визначити гостроту зору можна й іншим способом. Є спеціальні на окремих картонках зображення паличок, висота й ширина яких дорівнює висоті і ширині знаків першого рядка таблиці (рис. 13,2).
Рис. 13. Дослідження гостроти зору менше 0,1 (пояснення в тексті).
Якщо у хворого настільки слабка гострота зору, що він не може порахувати пальці навіть на відстані 0,5 м, необхідно встановити, чи вважає він пальці у самого очі. В амбулаторній карті тоді записують то відстань, з якого хворий вважає пальці (наприклад, рахунок пальців на відстані 20, 30 см тощо). Іноді хворий вважає пальці тільки у самого особи, тоді в карті дослідження записують: «Зір одно рахунку пальців у особи». Це відповідає гостроті зору 0,001. Іноді хворий не розрізняє і пальців, але бачить рух руки біля обличчя. Цю ступінь зниження зору так і зазначають у картці.
При визначенні наступного ступеня зниження зору відзначають, бачить хворий очей світло. Це, звичайно, вже не якісне, а швидше кількісне визначення решти функцій ока. Якщо хворий розрізняє тільки світло, то гострота зору у нього знижена до світловідчуття і зазначається як: V= 1/∞ (одиниця, поділена на нескінченність, так як знак ∞ означає нескінченність). І тільки в тому випадку, коли хворий не може відрізняти світло від темряви, можна записати, що гострота зору цього ока дорівнює нулю. Такий діагноз означає, що де-то мається порушення в световоспринимающем апараті або світлопровідних шляхи і центри, так як при їх правильному функціонуванні гострота зору не буде дорівнює нулю.
Рис. 14. Визначення світловідчуття.
Визначають світловідчуття (рис. 14) наступним чином. Джерело світла (електрична лампа) ставлять збоку і дещо ззаду від хворого з лівого від нього боку. В руці лікаря або сестри знаходиться звичайне невелике плоске дзеркало. Від нього відкидається «зайчик» на око хворого, а потім у бік від ока. Хворий повинен впевнено сказати, коли око висвітлюється, а коли ні. Необхідно підкреслити, що ні в якому разі не можна досліджувати світловідчуття переміщенням лампи. Справа в тому, що від лампи виділяється деяка кількість тепла. Бажання хворого бачити хоча б світло настільки велике, що він обманює себе і мимоволі лікаря, по присутності чи відсутності тепла даючи правильні показання, хоча насправді не бачить світла.
Якщо у хворого зір різко знижений до рахунку пальців у особи або до світловідчуття, необхідно хоча б орієнтовно встановити, функціонує у нього периферія сітківки, не вражена вона. Для цього визначають, чи збереглася у хворого проекція світу, тобто чи може він правильно визначити, де знаходиться джерело світла в просторі перед оком, що він бачить. Для цього «зайчик» від плоского дзеркала (як це роблять при визначенні світловідчуття) наводять на кожне око окремо (монокулярно) з усіх сторін - праворуч, ліворуч, зверху, знизу, при цьому промінь від дзеркала буде падати не на центральні, а на периферичні відділи сітківки. Хворий повинен весь час дивитися прямо перед собою. Якщо хворий вірно вказує, звідки на його очей падає світло, в карті зазначають: «Проекція світла правильна», або скорочено по латині P. L. С. (proectio lucis certa). Якщо ж обстежуваний не правильно вказує, звідки падає світло, в карті записують: «Проекція світла неправильна», або (P. L. inc.).
Дані дослідження проекції світла мають велике прогностичне значення. Якщо проекція світла невірна, то відновити зір при сучасних методах лікування досить важко, а часом навіть неможливо. У зв'язку з цим існує два поняття сліпоти: абсолютна, тобто невиліковна, і відносна, при якій лікування може бути ефективним.
