Лікування гострих пневмоній має бути комплексним з обов'язковим включенням антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів. Гострі П. лікують у стаціонарі; кімнати (палати), в яких знаходяться хворі на пневмонію, повинні часто провітрюватися. Хворому прописують постільний режим; велике значення має ретельний догляд за шкірою, порожниною рота. Їжа повинна бути механічно і хімічно щадною, поживною, багатою вітамінами. Харчування по можливості дробове. Дуже важливо достатнє введення рідини у вигляді бульйону, фруктових і мінеральних вод та ін. Необхідно стежити за регулярним звільненням кишечника.
Негайно після встановлення діагнозу гострої пневмонії хворому призначають сульфаніламідні препарати або ті або інші антибіотики. При призначенні останніх необхідно запитати хворого, чи не пам'ятає він яких-небудь ускладнень у зв'язку з їх призначенням.
Сульфаніламідні препарати призначають при гострих П. за наступною схемою. Відразу після встановлення діагнозу дають 2 г на прийом, потім по 1 г через 4 години до падіння температури, після чого дається по 1 г через 6 годин, а всього на курс лікування 24-28 р. Для попередження дизуричних явищ кожен прийом сульфаніламідних препаратів необхідно запивати 1/2-3/4 склянки рідини. Кількість введеної рідини - не менше 2 л на добу. При появі нудоти, ціанозу, лейкопенії, кристалурії, дерматиту лікування сульфаніламідними препаратами необхідно припинити. Ці препарати найбільш ефективні у хворих молодого віку, при пневмонії, зумовленої пневмококком і типово протікає з лихоманкою, вираженим лейкоцитозом без патологічних змін з боку серцево-судинної системи, нирок.
При П., обумовлених стрептококом, стафілококом, грамнегативними диплококками, при патологічних змін серцево-судинної системи, печінки, нирок, а також у осіб старших вікових груп (старше 40 років) слід негайно після встановлення діагнозу вдаватися до антибіотиків, які потрібно призначати суворо індивідуально в залежності від збудника пневмонії та його чутливості до того чи іншого антибіотика, з урахуванням їх необхідної концентрації в крові.
Пеніцилін при гострій П. призначають по 100 000 ОД через 4 години внутрішньом'язово; у хворих з токсичними важкими формами П., а також у ослаблених хворих і поранених доза повинна досягати 800 000 - 1 000 000 ОД на добу.
Призначають стрептоміцин по 0,5 г 2 рази на добу. Можливо поєднання антибіотиків з сульфаніламідними препаратами. При непереносимості пеніциліну призначають інші антибіотики. До них слід віднести еритроміцин, олеандоміцин, олететрин, сигмамицин та ін. Особливої уваги заслуговують олеандоміцин і олететрин, що випускаються в таблетках для внутрішнього застосування. Перший в дозі (разова) 250 000 ОД 4-6 разів на день, другий - 0,25 г 4-6 разів на день.
Лікування антибіотиками слід продовжувати до повного зникнення клінічних і рентгенологічних симптомів пневмонії. Так як тривалість лікувальної концентрації антибіотиків у крові, зокрема пеніциліну, невелика і не перевищує 4-5 год., потрібно часте їх введення (кожні 4 години). Метод введення пеніциліну 2 рази на добу слід вважати нераціональним.
У цьому сенсі перспективна спроба ряду авторів (А. М. Марголін, В. П. Сильвестров, В. К. Лагерт, Е. С. Рыскина) у поліклінічній практиці поєднувати внутрішньом'язове введення антибіотиків з пероральним (застосовують поєднання пеніциліну та феноксиметилпеніциліну огляду на схожість спектр їх антимікробної дії та низькій токсичності останнього).
Збільшення резистентності бактеріальної флори при гострій пневмонії до тих чи інших антибіотиків дало підставу використовувати для лікування захворювання антибіотики широкого спектру.
При вірусних П. антибіотики призначають тільки з метою попередження приєднання бактеріальної пневмонії; суворо показаними в цих випадках є протигрипозні (специфічні сироватки), десенсибілізуючі (димедрол, піпольфен та ін) і загальнозміцнюючі засоби (вітаміни та ін).
При вірусно-бактеріальних П. необхідно застосовувати поєднання щойно зазначених коштів з протимікробною терапією (антибіотики, сульфаніламідні препарати).
На жаль, впевненість у позитивному дії антибіотиків стала причиною недооцінки практичними лікарями в останні роки інших лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на стимуляцію імунобіологічних властивостей людського організму, його реактивності, досить часто піддаються порушення при гострих пневмоніях, особливо при важкому їх перебігу (оксигенотерапія, серцево-судинні засоби, а в окремих випадках гормональні препарати).
Особливо необхідним є застосування кисню при розвитку П. у хворих емфіземою легень та пневмосклерозом, у яких приєднання П. часто веде до розвитку важкої недостатності кровообігу. Кисневу терапію не можна розглядати тільки як замісну. Паралельне вивчення легеневого газообміну і газового складу артеріальної крові у серцевих і легеневих хворих дозволяє прийти до висновку, що надмірно поглощаемый хворими кисень використовується не тільки для ліквідації дефіциту насичення артеріальної крові киснем, але головним чином для окислювання недоокислених продуктів, циркулюючих в крові хворих (Л. М. Георгіївська, В. о. Медведєв).
Ефективність лікування киснем значною мірою визначається методом його введення. Найбільш ефективним є інгаляційний метод. В даний час ми маємо різноманітною апаратурою для оксигенотерапії (кисневі палати, кисневі намети-накидки, індивідуальні кисневі прилади, що дозволяють регулювати концентрацію і швидкість надходження газу, кисневі подушки із застосуванням носових катетерів). Метод введення кисню з подушки через лійку можна вважати виправданим.
З метою впливу на макроорганізм, його реактивність останнім часом робляться спроби використати кортикостероїдні гормони. У поєднанні з антибактеріальною терапією вони роблять хорошу дію при ареактивних, затяжних токсичних формах пневмонії, при інтерстиціальних, стафілококових П. Застосування гормональних препаратів при гострих П. виправдано у зв'язку з порушенням
функціонального стану кори надниркових залоз при гострих пневмоніях і особливо при затяжних їх формах. Гормональні препарати, що застосовуються для лікування крупозній П., швидко ліквідують токсичні явища, нормалізують температуру, кількість лейкоцитів у крові, викликають зворотний розвиток морфологічних змін (В. А. Кассирский).
При гострих П., як і при інших захворюваннях легенів (плеврит тощо), застосовують фізичні методи лікування, зокрема банки з розрідженим повітрям. В основі дії сухий банки лежить механічне подразнення, що супроводжується появою активних продуктів руйнування клітинних елементів тканини і еритроцитів, застійної гіперемії, сменяющейся після зняття банки активною гіперемією і роздратуванням нервових закінчень шкіри. Все це активує діяльність ретикулоендотеліальної системи, посилює імунобіологічні властивості організму.
Необхідно призначати при гострих пневмоніях та відхаркувальні засоби.
Поява симптомів, що вказують на недостатність кровообігу (малий і частий пульс, ціаноз, падіння кров'яного тиску, різке почастішання дихання тощо), вимагає швидкого активного терапевтичного втручання. Насамперед показані ін'єкції камфорного масла (по 2 - 3 мл 20% розчину підшкірно), кофеїну (по 1 мл 20% розчину 2-3 рази на день підшкірно), кордіаміну (по 1-2 мл підшкірно), стрихніну (по 1-2 мл розчину 1 : 1000 кілька разів на день) або адреналіну (0,25-1 мл розчину 1 : 1000 через 2 - 5 год. підшкірно) та інших серцево-судинних препаратів.
При ареактивном млявому перебігу пневмонії з метою підвищення імунобіологічних властивостей організму - дробові, повторні переливання крові, плазми по 150-200 мл 2-3 рази в тиждень. При тривалих П., мають схильність перейти в хронічну форму,- фізіотерапевтичні методи (УВЧ, діатермія) в дозах, що викликають різко виражений тепловий Ефект.
Лікувальна фізична культура при пневмонії сприяє розсмоктуванню запальних вогнищ, протидіє виникненню ателектазів і спайок, швидше відновлює функцію зовнішнього дихання і кровообігу, скорочує строк перебування в стаціонарі, зміцнює організм хворого. Під час перебування хворого в стаціонарі застосовується у формі лікувальної гімнастики. Рекомендують починати заняття на наступний день після падіння температури до норми і встановлення нормальної частоти пульсу. Перші дні хворий займається лежачи в ліжку - застосовують елементарні, поступово ускладнюються вправи для рук і ніг в чергуванні з дихальними вправами, що розвивають фази вдиху і видиху, з поступовим поглибленням дихання. Тривалість процедури 5-10 хв.; крім цього, протягом дня щогодини виконувати 3-4 дихальних вправи. При підйомах температури, погіршення стану заняття припиняють. В період одужання, коли хворому дозволено ходити, заняття проводяться в кабінеті лікувальної гімнастики в положенні сидячи і стоячи; застосовують вправи для рук, ніг і корпусу в поєднанні з дихальними. Тривалість процедури 10 - 15 хв. Після виписки використовуються прогулянки і відпочинок на повітрі.
