Кафедра в Інституті удосконалення лікарів є основним структурним підрозділом. Вона відіграє важливу роль у науково-дослідній, клінічної, навчально-методичній роботі, у справі підвищення кваліфікації і виховання лікаря. Заступник директора Центрального інституту удосконалення лікарів М. В. Мурах у 1969 р. на Першій Всесоюзній конференції інститутів удосконалення лікарів, присвяченій навчально-методичної роботи, зазначив, що успіх удосконалення і спеціалізації визначається наявністю повноцінно оснащеної кафедри, правильно визначеним профілем її і числом ліжок.
Для того щоб по-справжньому на сучасному рівні проводити удосконалення та спеціалізацію лікаря-стоматолога по щелепно-лицевої хірургії і хірургічної стоматології, необхідно мати повноцінну профилизированную клінічну базу.
На Україні працюють понад 16 000 лікарів-стоматологів загального профілю, зубних лікарів, дитячих стоматологів, стоматологів-терапевтів, хірургів, ортопедів, ортодонтів і щелепно-лицевих хірургів.
За зверненнями за спеціалізованою допомогою хворі зі стоматологічними захворюваннями займають друге місце після терапевтичних і складають 30% від загального числа всіх звертаються за поліклінічною допомогою. Постійно зростаюча мережа поліклінік та спеціалізованих кабінетів дозволяє забезпечити їм кваліфіковану допомогу, чого не можна сказати про хворих, які потребують у спеціалізованому стаціонарному лікуванні.
Стоматологічні ліжка, розгорнуті в хірургічних стаціонарах обласних центрів (від 3-5 до 10 ліжок), використовуються переважно для невідкладної допомоги при переломах щелеп і гнійних захворюваннях (остеомієліти, одонтогенні флегмони, карбункули обличчя, фурункули, абсцеси тощо). Стаціонари на 30-60 ліжок існують при медичних вузах та інститутах удосконалення лікарів, але і в них переважають ургентні хворі. Спеціалізованих ліжок для лікування хворих зі складними захворюваннями щелепно-лицьової області вродженого і набутого характеру явно бракує. Лікування таких хворих, як правило, складний і тривалий. Воно передбачає застосування комплексних методів, використання місцевих тканин, стебельчатого клаптя Філатова, шкіри та інших тканин, пересаджуваних з відділених від особи ділянок тіла людини. Велике значення має також пластику з застосуванням біологічно активних гомохладопрепаратов (кістки, хряща, зубів тощо). Крім складних хірургічних втручань широко застосовуються ортодонтичні методи лікування і протезування.
Ще в листопаді 1965 р. міністр охорони здоров'я СРСР професор Б. В. Петровський звернувся в Раду Міністрів УРСР з листом (№ 015/95 від 17/ХІ 1965 р.), в якому було зазначено, що в Радянському Союзі щорічно народжується біля 5000 дітей з вродженими каліцтвами обличчя (губи, піднебіння, щелеп тощо). Ці вроджені каліцтва супроводжуються порушенням функції живлення, дихання, мови. Таким хворим проводять комплексне лікування, яке включає ряд послідовно проведених операцій, щорічно виготовлених складних протезів і обтураторів для розвитку нормальної мови. Кваліфікована допомога їм може бути здійснена лише на базі спеціалізованого лікувального закладу. Багато з цих хворих вперше звертаються за лікувальною допомогою в віці 30-40 років.
У цьому ж листі вказується, що в кожній республіці, краї, області слід організувати спеціалізовані стоматологічні центри. МОЗ СРСР також просить зобов'язати ради міністрів союзних республік організувати в системі органів охорони здоров'я спеціалізовані відділення для оперативного лікування та складного протезування, а в системі органів народної освіти - дошкільні та шкільні інтернати (по одному на республіку, край чи область в залежності від чисельності населення). МОЗ СРСР за погодженням з радами міністрів союзних республік має розробити положення про спеціалізованих відділеннях та інтернатах, визначити їх організаційно-штатну структуру, а також контингент дітей, які підлягають тривалому спостереженню й лікуванню в зазначених установах.
Крім хворих зазначеної групи, є ще багато осіб з дефектами, набутими внаслідок травми (транспортної, виробничої, спортивної, побутової), опіків та інших захворювань (рахіт, нома, актіномікоз, отити), а також з залученням в запальний осередок скронево-нижньощелепного суглоба і т. д. Групу важких хворих складають особи з опіковими рубцями особи. Лікування таких хворих - тривалий і етапне. При цьому застосовують не тільки вільну пересадку шкіри, місцеву пластику, але і стебловий клапоть Філатова, контурну пластику і складне протезування. Особливо важкими слід вважати хворих з анкілозом скронево-нижньощелепного суглоба і микрогенией нижньої щелепи при пізно почате лікування, так як в зростаючому організмі відбуваються вторинні спотворення не тільки нижній, але і верхньої щелепи і всього лицьового скелета.
Слід зазначити, що на Україні щорічно народжується близько 1000 дітей з вродженими розщілинами. Крім того, багатьом хворим необхідно проводити реопераціі після невдалих первинних операцій. Всі вони потребують спеціалізованої комплексної хірургічної, ортопедичної та ортодонтичної лікувальної допомоги. Однак у республіці є лише один науково-дослідний інститут, який розробляє проблеми терапевтичної стоматології. Заслуговує на увагу досвід організації лікувальної допомоги таким хворим в деяких зарубіжних країнах, де в рік народжується 120 дітей з вродженими каліцтвами особи, централізована допомога виявляється з 1933 р. В Копенгагені створений Інститут дефекту мовлення. Інститут реєструє всіх хворих дітей цього профілю, виробляє виклик їх на хірургічне, ортопедичне та логопедичний лікування.
У США в штаті Пенсільванія і в Чикаго організовано спеціальне лікування хворих з вродженими розщілинами липа. Лікування здійснюють спеціалісти: хірург, зубний лікар, терапевт, психіатр, логопед, які обслуговують і спільно виробляють методи лікування.
У Празі в 1945 р. було створено Інститут відновної хірургії на 50 ліжок, а в даний час відкриті ще чотири таких інституту в інших містах Чехословаччини. Ці інститути керують також роботою опікових стаціонарів.
Міністерство охорони здоров'я СРСР і Центральний науково-дослідний інститут стоматології в 1971 р., аналізуючи найважливіші напрямки розвитку наукових досліджень з стоматології, відзначають, що необхідно розробити нову структуру стаціонарних стоматологічних установ. На основі наукових рекомендацій слід організувати міжреспубліканські, республіканські та міжобласні центри по лікуванню дітей з вродженими аномаліями особи.
Існуючі в нашій республіці хірургічні стаціонари не можуть задовольняти потребу в наданні лікувальної допомоги при вроджених і набутих деформаціях особи, що потребують, як правило, тривалого спостереження і складного хірургічного, ортопедичного, ортодонтичного лікування, а також логопедичного навчання. Тепер актуальним стало питання про створення повноцінної клінічної бази з усіма необхідними відділами та лабораторіями. Клінічна база кафедри хірургічної стоматології Інституту удосконалення лікарів буде одночасно організаційно-методичним центром Української РСР, а також базою для удосконалення і спеціалізації лікарів-стоматологів хірургічного спрямування.
Лікування хворих з вродженими і набутими деформаціями обличчя і щелеп передбачає складні оперативні втручання, а також застосування різного роду лікувальних і формують шин і апаратів. Це вимагає етапного спостереження хворих протягом багатьох років. Між тим навіть у Києві при обласній лікарні немає ні поліклініки, ні стаціонару для лікування стоматологічних хворих. У науково-дослідному інституті травматології та ортопедії нещодавно ліквідовано щелепно-лицьове відділення. Хоча, за даними Міністерства охорони здоров'я УРСР, в обласних лікарнях серед усіх травматологічних хворих більше 24% лікуються з приводу травм щелепно-лицьової області. Кількість хворих, які приймаються за швидкої допомоги кафедрою хірургічної стоматології Інституту удосконалення лікарів, з року в рік збільшується. Так, у 1968 р. було прийнято 1663 людини, в 1969 р.-2001, у 1970 р.-2673, а в 1971 р. - 3142 людини, тобто за кілька років кількість хворих, прийнятих за швидкої допомоги, збільшилася в два рази.
Для повноцінного і своєчасного обслуговування хворих зі стоматологічними захворюваннями необхідно створити клініку з поліклінікою для лікування дорослих і дітей з вродженими та набутими дефектами обличчя і щелеп. Вона повинна бути оснащена сучасною апаратурою і укомплектована добре підготовленими фахівцями з хірургічної стоматології, щелепно-лицевої хірургії, ортодонтії, логопедії та щелепно-лицевому протезування.
Тільки така клінічна база при Інституті удосконалення лікарів зможе виконати роль республіканського спеціалізованого центру по лікуванню дітей і дорослих з деформаціями обличчя.
Такі лікувально-наукові та організаційно-методичні центри будуть виконувати наступні завдання: 1) враховувати в межах республіки всіх дітей, народжених з вродженими деформаціями, а також дітей та дорослих, які потребують первинних операціях і в реоперациях після опіків, травм та інших захворювань; 2) здійснювати комплексну етапну лікувальну допомогу (хірургічну, ортодонтичну, ортопедичну) дорослим і дітям; 3) всебічно вивчати етіологію захворювань, профілактику і вікові показання для хірургічного, ортодонтичного та ортопедичного лікування; 4) надавати організаційну та лікувально-методичну допомогу обласним спеціалізованих стаціонарах; 5) проводити удосконалення та спеціалізацію стоматологів по вузьких розділів щелепно-лицевої хірургії, ортодонтії та складного протезування. При обласних лікарнях мають бути створені консультаційні центри з відновної хірургії обличчя і щелеп.
В даний час можливості кафедри даного профілю не відповідають зрослим потребам підготовки кадрів з хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії. Необхідно організувати удосконалення та спеціалізацію таким чином, щоб кожен практичний лікар підвищував свою кваліфікацію не рідше ніж через 4-5 років.
Тільки добре оснащена клінічна база з достатньою кількістю спеціалізованих ліжок та поліклінікою дозволить збільшити контингент лікарів-стоматологів, що спрямовуються на удосконалення та спеціалізацію з хірургічної стоматології та щелепно-лицевої хірургії.
