Ібупрофен (бруфен) більше 40 років застосовується в ревматології. Має протизапальну, аналгетичну та жарознижувальну активність. Особливо привернув до себе увагу індивідуалізацією ефекту, що проявляється в достатній лікувальному дії у окремих хворих, а також хорошою переносимістю і взагалі відсутністю роздратування з боку шлунково-кишкового тракту навіть при тривалому, багаторічному прийомі.
Бруфен випускається в драже по 200 мг, добре всмоктується, разові дози 200 і 400 мг створюють достатню терапевтичну концентрацію, виводиться в основному з сечею у вигляді метаболітів.
За даними С. С. Адамі (1973), основним механізмом дії бруфена є його здатність пригнічувати синтез простагландинів.
У клініці Інституту ревматизму АМН СРСР бруфен при ревматизмі застосовується з 1970 р. Перші результати опубліковані Л. Н. Денисовим з співавт. у 1973 р.
Бруфеном лікували 35 хворих (20 дорослих та 15 дітей) із затяжним перебігом ревматизму, зворотним ревмокардитом (I - II ступінь активності). Більш виразний клінічний ефект спостерігався у дорослих хворих. Так, у 19 осіб зменшилися явища кардиту, у всіх - явища артриту або артралгії, знижувалися повільніше лабораторні показники запальної активності (ШОЕ та ін). У однієї хворої лікування бруфеном було неефективним. У дітей ефективність бруфена була нижче, ніж ацетилсаліцилової кислоти. Лише у 6 осіб відзначено задовільний результат.
Методика лікування. Препарат призначають по 200 мг 4-5 разів на день (середня курсова доза 14-15 р). Однак в останні роки показано, що більш адекватної разовою дозою є 400 мг, і можна думати, що середня добова доза повинна бути 1200-1600 мг.
Серйозних побічних дій не описано. Є поодинокі повідомлення про розвиток диспепсичних розладів, алергічних висипань.
Особливо важливо відзначити, що, за даними А. А. Вогнищевої з співавт. (1973), не виявлено мутагенної активності бруфена, що робить його препаратом вибору у вагітних, які страждають на ревматизм. Не відзначено також змін слизової оболонки при гастроскопії (Р. В. Цодіков та ін, 1973).
Порівняльна ефективність індометацину, вольтарена та ібупрофену представлена в табл. 10: у переважній більшості випадків ці препарати викликали або значне покращення, покращення. Лише у невеликих груп пацієнтів поліпшення відзначено не було.
Таким чином, сучасна терапія ревматизму поповнилася новими активними протизапальними препаратами, що допомагають організувати досить ефективну, а при необхідності тривалу терапію при затяжному несприятливому і безперервно-рецидивуючому перебігу. Ці ж препарати можуть використовуватися і при гострих і підгострих варіантах перебігу.
