Клінічна симптоматика. Діагноз. Клінічні симптоми супутнього (вторинного) дуоденіту багато в чому залежать від основного захворювання. У зв'язку з цим тут будуть представлені тільки симптоми первинного дуоденіту. Останні, більш або менш виражені, можуть спостерігатися і при вторинних дуоденіту в різних поєднаннях з клінічною картиною основного захворювання.
Основним симптомом хронічного дуоденіту є болі. Вони частіше постійного характеру з чіткою тенденцією до посилення через 2-3 години після прийому їжі і до зменшення безпосередньо після їжі, незалежно від її кількості та якості («голодний» характер болю). У ряду хворих спостерігаються біль ночами, від яких вони прокидаються («нічні» болі). Локалізація болів зазвичай відповідає правій верхній частині живота, приблизно на рівні пупка. На відміну від болів при виразковій хворобі область поширення больових відчуттів досить обширна, без точкової локалізації. Найбільш інтенсивні болі бувають у другій половині дня (через 2-3 години після обіду) або до вечора. У деяких хворих спостерігаються еквіваленти больових відчуттів: відчуття важкості, «смоктання» в животі, який посилюється через 2-3 години після їжі і зменшується безпосередньо після прийому їжі.
З диспепсичних явищ найчастіше спостерігається нудота. Остання пов'язана, мабуть, з моторними порушеннями дванадцятипалої кишки, які нерідко супроводжують хронічного дуоденіту, зокрема з дуоденостазом. При великій виразності останнього нудота буває значною, турбує хворих постійно і стає провідним симптомом захворювання. До неї в подібних випадках може приєднатися блювота, наступає через 2-3 години після їжі. Порівняно часто хворі скаржаться на печію, наступ якої збігається за часом з болями або передує їм. Рідше початок захворювання замість болю супроводжується печією, але яка міру розвитку хвороби замінюється больовими відчуттями. Відрижка повітрям зустрічається нерідко. Після неї настає короткочасне полегшення. З порушень стільця переважають закрепи.
При пальпації живота відзначається болючість в правій половині без чіткої локалізації больових відчуттів. Вже порівняно давно описувалися ряд загальних симптомів, властивих хронічного дуоденіту (М. М. Губергріц та О. В. Чайка, 1935). Це головний біль, що виникає через 2-3 години після їжі, запаморочення, сонливість, напади адинамії, втоми. Всім цим симптомам властиві періодичність і певна залежність від прийому їжі. Ці симптоми при морфологічно доведених дуоденіту з допомогою аспіраційної біопсії зустрічаються порівняно рідко. На думку К. А. Трескунова (1967, 1968), при їх наявності можна говорити про «хворобу дуоденальної недостатності, пов'язаної з порушенням ендокринної функції дванадцятипалої кишки. Комплекс загальних симптомів, властивих хворобу дуоденальної недостатності, зустрічається значно рідше у чоловіків, ніж у жінок. У поодиноких випадках у хворих з морфологічно доведеним хронічним дуоденитом спостерігається так званий «демпінг-синдром». Через 15-20 хвилин після прийому їжі, що містить відносно велику кількість вуглеводів, настає різка загальна слабкість, пітливість, запаморочення - синдром, властивий хворим, які перенесли резекцію шлунка.
Хронічний дуоденіт протікає циклічно - фаза загострення змінюється фазою ремісії. Загострення частіше виникають навесні і восени. Триває воно 1,5-2 місяці. Починається захворювання поступово з нерізко виражених, переважно больових, симптомів, які минають самі по собі через 2-3 тижні. Подальші загострення стають тривалішими, а симптоматика більш яскрава.
При дослідженні секреторної функції шлунка у хворих на хронічні дуоденіти вона в переважній більшості випадків виявляється підвищеною (Е. А. Єфремов, 1963). За даними Т. Н. Садковий (1967), в тих випадках, коли при хронічному дуоденіт спостерігається знижена секреторна функція шлунка, вдається морфологічно підтвердити наявність хронічного гастриту з явищами атрофії слизової оболонки. Це дає підставу вважати, що в подібних випадках низькі показники секреторної функції шлунка пов'язані не з хронічним дуоденитом, а з гастритом.
Дослідження дуоденального вмісту має для діагностики хронічного дуоденіту певне значення. Насамперед з його допомогою підтверджується або виключається ураження кишечника паразитами (лямбліоз, опісторхоз). Для хронічного дуоденіту характерно також наявність в порції А великої кількості формених елементів (еритроцитів, лейкоцитів), епітеліальних клітин (зміненого епітелію поверхневого шару слизової оболонки дванадцятипалої кишки).
Для діагностики первинних і вторинних хронічних дуоденитов застосовують рентгенологічні дослідження (зміна рельєфу слизової оболонки, спастичні явища).
Найбільш достовірним методом діагностики хронічних дуоденитов є аспіраційна біопсія. З її допомогою можна не тільки морфологічно (гістохімічно) підтвердити передбачуваний діагноз ураження слизової оболонки дванадцятипалої кишки, але й отримати уявлення про стан пристінкового травлення в цій частині кишечника, використовуючи метод десорбції ферментів з поверхні слизової оболонки (Ц. Р. Масевич, А. М. Уголєв і Е. А. Забелинский, 1967). Використовуючи цей метод, Н. П. Кислий (1969) показав, що у хворих з морфологічно доведеним хронічним дуоденитом завжди має місце порушення пристінкового травлення, іноді значно виражене.
