Основною метою дієтичного лікування хворих хронічною нирковою недостатністю є продовження життя хворих, підтримання їх працездатності на можливо більш тривалий час шляхом запобігання розвитку термінальних симптомів уремії. Ця мета досягається обмеженням вмісту білка в дієті з обов'язковим збереженням високої калорійності за рахунок достатнього надходження вуглеводів і жирів. При застосуванні дієти з обмеженим вмістом білка ставиться завдання зменшити білковий катаболізм та знизити рівень залишкового азоту крові, поліпшити електролітний баланс і кислотно-лужну рівновагу, відповідальні за багато клінічні прояви уремії.
Історія розвитку нефрології пов'язана з численними і інтенсивними дослідженнями, експериментальними і клінічними, оптимальної кількості білка, необхідного для успішного лікування хворих на хронічну ниркову недостатність з азотемією. В даний час існує точка зору, яка підтримується більшістю дослідників, що при хронічній нирковій недостатності необхідно обмежити надходження білка з їжею. У той же самий час рекомендується різна ступінь обмеження білка при ураженні нирок, що супроводжується азотемією. Щоденне надходження, білка близько 0,4 - 0,5 г на 1 кг ваги хворого рекомендується поруч дослідників (Merrill, 1960, 1965; Haberman і співавт., 1965; Mitchell, 1966), в той час як інші автори отримали хороший ефект при застосуванні дієти з вмістом 0,2-0,3 г білка на 1 кг ваги на добу (Smith, 1926; Borst, 1948; Giordano, 1963; Giovannetti, Maggiore, 1964; Shaw, 1965). На сучасний стан питання про дієтичному лікуванні хворих із захворюваннями нирок наклали відбиток експериментальні та клінічні дослідження (Smith, 1926; Addis, 1948; Newburg і Curtis, 1928), показали, що необмежену введення білків з їжею, навіть при помірній нирковій недостатності, прискорювало розвиток уремії, але в той же час сприяло гіпертрофії зберегли свою функцію ниркових клубочків (Addis, 1948). З іншого боку, були представлені докази, що дієта з достатньою калорійною цінністю і обмеженням білка у здорових людей (Smith, 1926; Krauss, 1926) та хворих на хронічну ниркову недостатність з азотемією (Smith, 1926; Thorn, 1943; Kempner, 1945; Lippman і Persike, 1947; Borst, 1948) зменшувала катаболізм білка, покращувала азотистий баланс; у хворих уремією поліпшувався апетит, зникала нудота і блювота, припинявся пронос.
Ще в 1905 р. Folin показав значне зменшення виділення азоту з сечею поряд зі зниженням концентрації сечовини та індолу в крові і неизменившейся концентрації креатиніну при призначенні здоровим людям дієти, що містить 400 г чистого крохмалю і 300 г вершкового масла, тобто застосування такої дієти сприяло засвоєнню азоту крові для потреб організму і синтезу власних білків останнього. У наступні роки ряд дослідників отримали хороші результати, застосовуючи дієту з обмеженням білка для лікування хворих на хронічну ниркову недостатність з азотемією. Так, Lippman і Persike (1947) успішно лікували хворих на хронічну уремію дієтою, яка містить 0,5 г білка на 1 кг ваги тіла на добу; Kempner (1945) при лікуванні хворих на гіпертонію і азотемією рисово-фруктово-цукрових дієтою (20 г білка в добу, 2 000 кал) часто домагався зниження залишкового азоту крові і позитивного азотистого балансу, a Borst (1948) при призначенні цим хворим висококалорійної цукрово-жирової дієти (0,25 г білка на 1 кг ваги хворого) в багатьох відзначив позитивний азотистий баланс і поліпшення самопочуття при задовільній переносимості дієти. Багато дослідників, як це було зазначено karksi-nuia включно < (1966), чисто емпірично вибирають дієту з вмістом 0,5 г білка на 1 кг ваги при лікуванні ниркової недостатності. Herndon і співр. (1958) знайшли, що при помірної азотемії для підтримки азотистого балансу потрібно 0,54-0,7 г білка на кг ваги. Призначення дієти, що містить 0,5-1 г білка на кг ваги з додаванням тієї кількості, яка втрачається хворими з сечею, рекомендують Thorn (1943), Lippman, Persike (1947), Crecelius (1957), Sarre (1959), Merrill (1956, 1960, 1965), H. А. Ратнер (1965). При призначенні малобелковой дієти ряду дослідників (Kempner, 1945; Bull і співавт., 1949; Kolff, 1952, та ін.) вдалося відзначити зниження вмісту залишкового азоту та сечовини, але ретельного дослідження функціонального стану нирок ними не проводилося. Тільки Levin і Cade (1965) провели детальне порівняльне дослідження впливу дієт з різним вмістом білка на ниркові функції хворих хронічною нирковою недостатністю. Вони порівнювали вплив на функції нирок 3 дієт: контрольної, що містить 1 г білка на кг ваги, високобілкової - 1,5-2 г на кг ваги і малобелковой (15 г білка на добу) - і показали, що клубочкова фільтрація підвищувалася при малобелковой дієти, падала при високобілкової і більше всього підвищувалася при переході від високо - до малобелковой дієти. Паралельно з клубочковою фільтрацією змінювався нирковий кровотік. Таким чином, необхідність обмеження вмісту білка, іноді значного, при розвитку ниркової недостатності нам уявляється доцільною. У той же час Merrill (1965) пропонує не обмежувати білок у хворих з хронічною нирковою недостатністю без вираженої ретенції сечовини, так як сечовина може сприяти компенсаторної гіпертрофії нирок, а обмежувати білок при хронічній нирковій недостатності слід в основному не стільки із-за небезпеки затримки сечовини, скільки затримки інших азотистих речовин і труднощі екскреції кислих продуктів.
Нещодавно Coles і співавт. (1969) методом міченого альбуміну показали, що при нирковій недостатності знижений вміст альбуміну, пов'язане не стільки зі збільшенням катаболізму, скільки з порушенням синтезу, тому обмежувати білок слід обережно.
