Пункційна біопсія нирок

Показання та протипоказання. До теперішнього часу світова література охоплює досвід кількох тисяч біопсій; вже Kollwitz в 1961 р., Slotkin і Madsen в 1962 р. аналізували досвід понад 5000 біопсій, а до теперішнього часу це число незмірно зросла. Така велика кількість спостережень дозволяє вже досить виразно відповісти на питання про показання, протипоказання та ускладнення біопсії. У загальному вигляді можна сказати, що біопсія нирок показана в тих випадках, де всі інші методи клінічного і лабораторного дослідження не дають можливості поставити діагноз або уточнити його в такій мірі, яка необхідна для вирішення питання про подальших терапевтичних заходах. Біопсія нирок була, за великим даними літератури, найбільш корисною в наступних випадках: 1) при гострій нирковій недостатності з олігурією, так як дозволяє з'ясувати її причини і відібрати хворих для гемодіалізу; 2) при ізольованих безсимптомних зміни складу сечі (у тому числі персистуючої альбумінурії) - так званому ізольованому сечовому синдромі; 3) для виявлення коллагенозных поразок (вузликовий періартеріїт, системний червоний вовчак); 4) для виявлення амілоїдозу, особливо в ранній стадії; 5) для встановлення етіології нефротичного синдрому і морфологічного типу нефриту, що лежить в його основі; 6) при диференційній діагностиці запальних хвороб нирок та встановлення фази та форми гломерулонефриту; 7) при необхідності бактеріологічного дослідження ниркової тканини; 8) при деяких формах гематурії.
Цінність біопсії у встановленні причини гіпертонії обмежена і полягає головним чином у виключенні ниркової патології, при цьому з упевненістю виключається дифузний гломерулонефрит і з меншою ймовірністю - пієлонефрит. Цим можливості біопсії обмежуються, так як сама гіпертензія будь-якої етіології викликає в нирках близькі гістологічні зміни (Ross, Ross, 1957; Roland, Dimond, 1963; Brewer, 1964; Roland, 1965; Р. В. Калугіна, 1966).
Аналізуючи показання при 327 вироблених нами біопсіях, зазначимо, що в умовах терапевтичної клініки частота різних приводів до цього втручання, представлена в табл. 5, має деякі особливості.

З таблиці видно, що у 96 з 327 хворих приводом для біопсії служили неясні по етіології зміни складу сечі.
У той же час майже у 1/5 частини хворих роль біопсії полягала у виявленні фази дифузного гломерулонефриту для вирішення питання про необхідність стероїдної терапії. Велику групу (95 осіб) склали хворі, у яких біопсія так чи інакше вирішувала питання про наявність пієлонефриту, у тому числі і в поєднанні з гломерулонефритом.
Існує кілька станів, які більшістю авторів вважаються абсолютними протипоказаннями до біопсії: 1) наявність геморагічного діатезу; 2) єдина нирка; 3) піонефроз, абсцес, пухлина нирки; 4) аневризма ниркової артерії або аорти; 5) неконтактні хворі.
Крім вищезгаданих, існує ще ряд станів, які правильніше вважати відносними протипоказаннями:
1) на думку Muehrcke з співавт. (1955, 1964), Lusted з співавт. (1956), Licli (1957), уремія є протипоказанням до біопсії, так як вона сприяє геморагічних ускладнень. Brun і Raaschou вказують, що з 119 випадків уремії .большое кровотеча в день біопсії спостерігалося в 10% і постійна кровотеча в наступні дні у 8,4% випадків. З 365 випадків без уремії воно зустрічалося відповідно у 7,7 та 6,3% (різниця статистично недостовірна). Як вже зазначалося, уремія при гострій нирковій недостатності неясної етіології є показанням до біопсії; що стосується хронічної уремії, то, на нашу думку, необхідність біопсії при ній обмежена, так як зазвичай не викликається інтересами хворого (тактика лікаря рідко залежить в цих випадках від діагнозу). Виняток становлять випадки, коли має місце підозра, що азотемія є результатом загострення процесу, і ліквідація азотемії (гемодіаліз або перитонеальний діаліз) та лікування загострення дозволять знову досягти компенсації;
2) виражена гіпертензія вище 200/100 мм рт. ст., так як при ній з великою ймовірністю можливі важкі геморагічні ускладнення. Однак на підставі нашого досвіду, який узгоджується з думкою Muehrcke і Pirani (1964), попередня фармакологічна корекція артеріального тиску дозволяє виробляти, як правило, біопсію і у таких хворих;
3) вік до 12 років. Проте з'явилися роботи останніх років А. М. Вихерт (1964), Neustein і Davis (1965), Herdson з співавт. (1966), Dannigan і Jusley (1965) дозволяють вважати, що в разі необхідності біопсія у дітей може бути проведена;
4) загальний важкий стан хворого чи похилий вік з глибокими склеротичними змінами судин;
5) на зорі розвитку біопсії існувала думка, що біопсія може активізувати запалення при пієлонефриті (Muehrcke з співавт., 1955; Lusted з співавт., 1956). Однак, згідно з даними Brun і Raaschou (1958), із 62 хворих на пієлонефрит підйом t до 38° спостерігався у 2 (3,2%), а з 422 без пієлонефриту - у 15 (3,6%) хворих. За нашими даними, у жодного хворого пієлонефритом біопсія не викликала активізації процесу;
6) на думку окремих авторів, відносним протипоказанням для виробництва біопсії служать також виражена анемія (Phillipi з співавт., 1961), вагітність (Muehrcke, Pirani, 1964) і значне викривлення хребта. Разом з тим, у літературі є дані, засновані на величезному числі біопсій нирок у вагітних без яких-небудь ускладнень (Pollak з співр., 1956; Althek, 1964).