Біопсія в гострій фазі дифузного гломерулонефриту виявляє достатню кількість показників для діагнозу (Brun і співавт., 1958; Jennings, Earle, 1961; McCluskey, Baldwin, 1963; Neustein, Davis, 1965; Goorno з співавт., 1967). Розміри клубочків збільшені за рахунок набряку та проліферації, клубочок повністю або майже повністю заповнює просвіт капсули, кількість клітин у ньому значно збільшено, ядра ендотелію і особливо епітелію набряклі, блідо пофарбовані. Серед них зустрічається те чи інше кількість нейтрофілів. Весь клубочок виглядає гомогенним, окремі петлі капілярів невиразні. У просвіті капсули може бути густий білковий випіт, рідше - еритроцити. При вивченні біоптатів 24 хворих гострим нефритом Herdson з співавт. (1966) було показано, що при звичайних змінах клубочків, видимих при світловій мікроскопії, электронномикроскопически виявляються потовщення («горби») на базальній мембрані капілярів при біопсії, виробленої у терміни менше 39 днів від початку захворювання; автори вважають ці потовщення відкладенням комплексу антиген - антитіло. Відзначається також ущільнення базальних мембран в місцях проліферації ендотелію. Lange і співавт. (1966), користуючись иммуногисто-хімічної технікою, показали, що гострий нефрит характеризується інтенсивною гомогенної забарвленням всіх основних мембран клубочка, що свідчить про відкладення на мембрані ү-глобуліну і компонента комплементу. Капсули клубочків залишаються тонкими, але ядра парієтального епітелію набряклі, виступають у просвіт капсули, кількість їх може бути збільшено (проліферація), але в ряді випадків - зменшено за рахунок відторгнення в просвіт порожнини. В окремих клубочках зустрічаються «півмісяці». Епітелій канальців зазвичай не змінений, в просвітах містяться еритроцити, еритроцитарні та білкові циліндри. У гострому періоді захворювання може бути збільшено венозний кровонаповнення органу; артерії без патологічних змін. Інтерстиціальна тканина не змінена або набрякла, інфільтрована лейкоцитами, серед яких зустрічаються нейтрофільні. При повторних біопсіях зміни, подібні вищевикладеним, спостерігаються протягом декількох місяців (Parrish, Howe, 1956; Neustein, Dabus, 1965; Pirani, Pollak, 1966), в подальшому відбувається наростання числа клітин мезангиума, потовщення базальних мембран, гиалинизация окремих гломерул, ці зміни можуть бути постійними протягом кількох років навіть при нормальній сечі і функції нирок (Pirani, Pollak, 1966).
